У Церкві триває Рік
віри, приурочений 50-ій річниці початку Другого Ватиканського Собору. Ділячись з римськими
священиками своїми спогадами про участь в цьому Соборі, Папа Венедикт XVI розповідав
про те, як тривали дискусії навколо питань, пов’язаних з літургією, дебати про дійсність
Церкви. Ще більш напруженим, за його словами, було обговорення питань, пов’язаних
з Божим об’явленням, а конкретніше – про взаємини між Святим Письмом і Переданнням.
Святіший
Отець зазначив, що особливе зацікавлення у цьому питанні мали екзегети, дослідники
Святого Письма, які прагнули більшої свободи. Вони почувалися в дещо гіршому становищі
від протестантських дослідників, які робили великі відкриття, в той час, як католики
почувались обмеженими з огляду на необхідність підпорядковуватися Учительському Урядові
Церкви. Отож: на скільки вільними є екзегети? Як правильно читати Святе Письмо? Що
означає Передання?
«Це було, – сказав Венедикт XVI, – багатомірне змагання,
яке тепер не можу висвітлити, але важливим є те, що Святе Письмо, без сумніву, є Божим
Словом, а Церква підпорядковується Писанню, слухняна Божому слову, і не є понад Писання.
Однак, – додав він, – Писання є Писанням тільки тому, що існує жива Церква, його живий
підмет», бо без живої Церкви «Святе Письмо є просто книгою», відкритою на різні інтерпретації,
«які не дають остаточної впевненості».
За словами Святішого Отця, дискусії
були запеклими, а вирішальною стала промова Папи Павла VI, яка показала «усю його
батьківську делікатність, його відповідальність за перебіг Собору, але також його
велику пошану до Собору». В той час зродилася ідея, що Святе Письмо є повним, у ньому,
мовляв, можна знайти все, а тому Передання не є потрібним, Учительський Уряд Церкви
не має жодного слова. «Отож, – розповів Венедикт XVI, – Папа передав Соборові, як
мені здається, 14 формулювань фрази, яку слід вставити в текст про Об’явлення, і дав
нам, дав Отцям, свободу вибрати одне з 14 формулювань, але сказав: одне з них має
бути вставленим, щоб зробити текст всеохоплюючим».