Справедливість, любов та милосердя (3). Бесіди про соціальну доктрину Церкви (82) Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

******************************************
Справедливість, любов та милосердя (3)

Роздумуючи над темою зв’язку між справедливістю, любов’ю та милосердям, посилаючись на ствердження: «Справедливість – це перший шлях любові», яке зустрічаємо у 6 пункті соціальної енцикліки Папи Венедикта XVI «Caritas in Veritate», попередніми разами ми зосередилися на визначенні того, чим є справедливість. Розпочавши від визначення справедливості, запропонованого святим Томою Аквінським, як «постійне та незмінне бажання віддати кожному те, на що він має право», було звернено увагу на те, що на відміну від любові, яка, згідно зі святим Павлом, «не шукає свого», справедливість якраз «шукає свого» та «не шукає не свого». Вона не є місцем зустрічі, але розділення, яке запобігає сутичці. Щоб це осягнути, вона не може відмовитися від того, щоб претендувати на належне, але також дозволити на те, щоб віддати більше, ніж належне. Отож, справедливість без любові, таким чином, залишається недосконалою з точки зору євангельського вчення.

Тепер прийшла черга присвятити трохи часу на визначення того, що ми називаємо милосердям. Якщо заглянемо до Святого Письма, а саме до Старого Завіту, то зауважимо, що те, що ми перекладаємо як «милосердя», в єврейському оригіналі звучить, як «rehamim». Дослівно, це слово позначає «нутрощі», а в однині, «материнське лоно». Отож, на відміну від справедливості, яка викристалізовується у взаєминах, милосердя поміщене в глибині кожної окремої людини. Очевидно, тут йдеться про метафоричне висловлювання, яке служить для того, щоб висловити те глибоке, внутрішнє та повне любові почуття, яке пов’язує дві істоти з причини крові чи серця, як це є між батьками і дітьми, чи між братами. Можна сказати, що староєврейське слово «rehamim» в цьому значенні відповідає прийнятому в нашій культурі застосуванню слова «серце», та окреслює почуття, яке є спонтанним і сповненим ніжності.

В цьому контексті, милосердя – це, насамперед, неповторна ніжність матері стосовно дитини, яка й надалі залишається частиною її «лона», навіть після народження. А з точки зору християнина, милосердя – це усвідомлення безмежної любові, яка лежить в основі нашого створення. Воно зроджується зі спонтанного почуття, не з усвідомленого рішення, не внаслідок взаємин, що включають права та обов’язки, які не завжди є взаємними. Його фундаментальним аспектом не є обов’язок, навпаки, милосердя має характер дарування, співчуття, доброти.

«Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду», – пише пророк Ісая про милосердя Бога, Який є подателем життя, про милосердя, яке є настільки великим, що перевищує любов матері до своєї дитини.

У цьому контексті цікавим є діалог між Богом та Авраамом перед знищенням Содоми. Коли Творець повідомив старозавітному патріархові про наміри знищити місто з огляду на пануючі в ньому беззаконня, той відповідає: «Може у цьому місті є п’ятдесят невинних? Невже і їх хочеш погубити?» А далі, «може їх менше, ніж п’ятдесят, може тільки сорок,... тридцять, ... двадцять, ... десять!» «Навіть з огляду на тих десять не знищу міста», – відповів Господь. Як знаємо, з усіх мешканців врятувався лише Лот із своїми доньками. Але Авраам вчить нас, наскільки ми повинні бути співчутливими до грішників, з якою наполегливістю слід за них молитися, тобто, за нас самих. Вчить нас також, що співчуття породжує співчуття: Господь, Який на початку розмови здається категоричним у Своєму гніві, «зворушується» та обіцяє бути милосердним, а навіть, розширює це милосердя. Отож, якщо справедливість, сама в собі, не породжує милосердя, то молитва і заступництво справедливого, праведного, без сумніву, його пришвидшує.

Якщо на це подивитися у світлі символів, то символом справедливості є меч, а милосердя – хрест. Меч, яким Адама і Єву прогнано з Едемського саду, переможений хрестом, який, у свою чергу, став символом справедливості в християнському вимірі. У старозавітній традиції, натомість, бачимо постійне протиставлення справедливості та милосердя. Навіть і у імені Бога. Але про це – в нашій наступній передачі.