Сім’я, шлях Церкви, осередок вчення Папи Венедикта ХVІ (2 частина)
Як уже було згадано, протягом усього свого понтифікату Папа Венедикт ХVІ багато разів
підкреслював фундаментальне місце, яке в суспільстві займає сім’я, закликаючи до підтримки
подружжя та родини. Повертаємось до вчення Святішого Отця стосовно сім’ї. «Захищати
сім’ю, яка ґрунтується на подружжі між чоловіком і жінкою не є чимось перестарілим,
але пророчим, бо сприяє людській особі, сотвореній на образ і подобу Божу, – писав
Папа Венедикт ХVІ. – Захищати сім’ю і подружжя означає захищати людину, найціннішу
дійсність, сотворену Богом».
Святіший Отець наголошував, що покликання до
сімейної любові – це єдина сила, яка насправді може перетворити світ». І саме родина,
за його словами, є найбільшою допомогою, яку можуть мати діти. Вони потребують любові
матері і батька, які люблять одне одного, їм потрібно зростати і жити з матір’ю і
батьком, які взаємодоповнюються у вихованні дітей та побудові їхньої особистості та
ідентичності. Отже, дуже важливо, щоб робились все можливе для того, щоб вони зростали
у з’єднаній та стабільній сім’ї.
У наші часи нелегко бути сім’єю і на це вказує
велика кількість розлучень. Папа це розуміє, звертаючись до вірних, які хоч і поділяють
вчення Церкви щодо сім’ї, однак позначені болісним досвідом краху сімейного життя
та розлучення. «Знайте, що Папа і Церква підтримують вас у ваших труднощах. – наголошує
Венедикт ХVІ, додаючи: – Я вас заохочую не віддалятись від ваших церковних громад,
сподіваючись, що дієцезії здійснять відповідні ініціативи, спрямовані на те, щоб вас
прийняти, підтримати й допомогти».
Де ж батьки можуть навчитись тієї тривкої,
самовідданої й вірної любові, яка необхідна для гармонійного розвитку дитини та добра
усього суспільства? У школі Пресвятої Родини з Назарету, – пояснює Папа Венедикт ХVІ.
Тут родини стають домашніми школами молитви, формують майбутніх громадян в дусі відповідальності
й чесності. Однак, зазначає Папа, під час сучасної довгої економічної кризи, майбутнє
нових поколінь дуже невиразне. «Необхідно, щоб навіть і у важкі моменти були зроблені
всі можливі зусилля для того, щоб забезпечити зайнятість, гарантувати роботу та гідну
підтримку, що є необхідними умовами для створення нових сімей».
Якщо чимало
країн встоялись під натиском кризи, то це сталось завдяки родинам. І до них Венедикт
ХVІ звертається із закликом виявити людське обличчя, яке повинна мати економіка: «Насамперед
у сім’ї молоде покоління навчається того, як правильно жити у суспільстві, також
і у світі праці, у сфері економіки, підприємства. В сім’ї усвідомлює, що означає «милосердна
любов», що таке логіка безкорисливості, солідарності та відповідальності одні за одних».
Щоб
протидіяти розповсюдженій ментальності індивідуалізму, підкреслив Папа, потрібно гідно
оцінити роль бабусь і дідусів, які не є тягарем, але «скарбом, якого не можна позбавляти
нові покоління. Нехай же дідусі та бабусі знову стануть живою присутністю в родинах,
у Церкві та у суспільстві. Стосовно родини вони є свідками єдності, цінностей, які
ґрунтуються на вірності та любові, що породжує віру та життєву радість».
Оберігати
сім’ю, уникати її розпаду включає також і шанування неділі, як дня Господнього. «Неділя,
– вказав Венедикт ХVІ під час Всесвітньої зустрічі сімей, яка відбулась у червні 2012
року в італійському місті Мілані, – це день родини, щоб разом його прожити в дусі
свята, зустрічі, взаємоподілу, участі у Службі Божій. Дорогі сім’ї, навіть і у пришвидшеному
темпі наших часів не втрачайте відчуття дня Господнього! Нехай неділя буде для вас
оазою, в якій можна зупинитись, відчути щастя родинної зустрічі та втамувати нашу
спрагу за Богом».
Під час згаданої зустрічі сімей в Мілані Папа поділився спогадом
про життя у своїй родині, що проходило в кліматі довір’я і у відчутті любові Бога-Отця:
«Це були незабутні хвилини... ми були одним серцем і однією душею... навіть і у дуже
важкі часи, бо це були часи війни, спочатку диктатури, потім бідності... Але та взаємна
любов, яка панувала між нами, радість з приводу навіть і звичайних речей була також
сильною, що ми могли подолувати та переносити навіть і всі ці речі. Мені здається
це дуже важливим, – додав Венедикт ХVІ, – що навіть і малі речі приносили радість,
бо ми бачили, як Божа доброта віддзеркалювалась у наших батьках, братах та сестрах.
І, сказати правду, якщо пробую уявити, принаймні трішки, яким буде рай, то думаю про
часи моєї молодості, про моє дитинство... В цьому сенсі сподіваюсь прийти «додому»,
коли відійду у потойбічне життя...»