Господь кличе мене вийти на гору. На останній молитві «Ангел Господній» з Папою Венедиктом XVI (оновлено)

У Церкві латинського обряду друга неділя Великого Посту представляє вірним євангельську розповідь про Переображення Ісуса на горі Тавор. Цій темі Папа Венедикт XVI присвятив своє повчання, виголошене перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 24 лютого 2013 р. Така остання молитовна зустріч цього понтифікату зібрала на головній площі католицького світу численний Божий люд, якій єднався навколо свого пастиря, щоб попрощатися з ним перед тим, як через чотири дні вступить в силу його зречення з Петрового служіння.

Промовляючи до понад стоп’ятидесяти тисяч прочан, які заповнили площу Святого Петра та довколишні вулиці, Святіший Отець, насамперед, звернув увагу на те, що євангелист Лука вказує на те, що Ісус переобразився під час молитви. Це був глибокий досвід взаємнин з Небесним Отцем «під час своєрідних духовних вправ, які Ісус переживав на вершині гори у супроводі святих Петра, Якова та Івана», трьох апостолів, які були завжди присутніми, коли Ісус об’являв Свою Божественність.

Господь, після того, як передрік Свої смерть і воскресіння, також пропонує учням передсмак Своєї слави. І знову, як під час Хрищення у Йордані, з неба лине голос Отця: «Це Син мій, Вибранець! Слухайте його!». Присутність пророків Мойсея та Іллі, які представляють, як пояснив Папа, «Закон і пророків», є дуже промовистою: уся історія Союзу з Богом спрямована на Христа, Який здійснює новий “вихід”, «не до обітованої землі, як в часах Мойсея, але до неба».

Слова Святого Петра: «Учителю, добре нам тут бути», – представляють неможливу спробу затримати цей містичний досвід. У цьому контексті Венедикт XVI навів слова святого Августина, який, коментуючи цей євангельський уривок, зазначав, що в ці хвилини Христос був немов поживою душі святого Петра: то чому він тепер мусить зійти з гори, щоб повернутися до труднощів та страждань, коли там, на горі, він сповнений почуттям святої любові до Бога?

Святіший Отець зазначив, що, роздумуючи над цим євангельським уривком, можемо почерпнути дуже цінні повчання. «Насамперед, – сказав він, – це першість молитви, без якої будь-які старання в ділянці апостоляту та милосердя зводяться до активізму». Тому, під час Великого Посту слід вчитися «знаходити належний час на особисту та спільнотну молитву, яка є диханням для нашого духовного життя». «Крім того, – додав Святіший Отець, – молитва не означає закритися від світу та його протиріч, як це хотів зробити на горі Тавор святий Петро, – молитва веде до поступу, до дії». Про це читаємо також в цьогорічному папському посланні на Чотиридесятницю: «Християнське життя полягає в постійному виходженні на гору зустрічі з Богом, щоб потім зійти, несучи з собою любов та силу, які звідти походять, щоб служити своїм ближнім з тією ж Божою любов’ю».

«Дорогі брати й сестри, це Боже слово відчуваю особливо зверненим до себе, в ці хвилини мого життя. Господь кличе мене “вийти на гору”, ще більше посвятитися молитві та роздумам. Але це не означає покинути Церкву, навпаки, якщо Бог від мене вимагає цього, то це для того, щоб я міг і надалі служити їй з тією самою посвятою і з тією ж любов’ю, з якими я це робив дотепер, однак, у спосіб, відповідніший для мого віку та моїх сил. Призиваймо заступництво Пречистої Діви Марії: Вона допоможе нам усім завжди йти за Господом Ісусом в молитві та дієвій любові», – сказав Венедикт XVI, а тоді очолив проказування молитви «Ангел Господній» та уділив своє Апостольське благословення: