Справедливість, любов та милосердя (1). Бесіди про соціальну доктрину Церкви (80) Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

******************************************
Справедливість, любов та милосердя (1)

«Справедливість – це перший шлях любові», – читаємо у 6 пункті соціальної енцикліки Папи Венедикта XVI «Caritas in Veritate». Ця думка збігається з тим, про що писав блаженний Іван Павло ІІ в енцикліці «Centesimus Annus», присвяченій 100-й річниці соціальної енцикліки «Rerum Novarum» Папи Лева ХІІІ, яка, в свою чергу, вважається початком сучасного соціального вчення Католицької Церкви.

У вступі до енцикліки «Centesimus Annus» Іван Павло ІІ писав, що мир будується на фундаменті справедливості в людських індивідуальних та спільнотних, національних та міжнародних ситуаціях. Завершення цієї енцикліки, проаналізувавши наскільки протягом століття зросла, але не була задоволена, потреба справедливості та визнання гідності людини, підкреслює, що любов до людини, насамперед, до бідного, в якому Церква вбачає Христа, конкретизується у поширенні справедливості. Це ніколи не вдасться повністю здійснити, якщо люди вбачатимуть у потребуючому, який просить допомоги для свого життя, надокучливу особу чи тягар, а не нагоду для добра, можливість більшого, духовного багатства. Щоб справедливість могла здійснитися, щоб були успішними намагання людей її здійснити, необхідний дар благодаті, яка походить від Бога.

Отож, справедливість повинна поєднуватися з любов’ю, щоб змогти дійти до милосердя, яке є вдосконаленням та, одночасно, перевищенням справедливості. Які ж тоді взаємини існують між справедливістю, любов’ю та милосердям?

Почнемо з аналізу того, чим є справедливість. Як юридична категорія, вона включена в сферу досвіду взаємин. Святий Тома Аквінський, слідуючи за Аристотелем, зазначав, що «справедливість має справу з іншими», вона – це один із способів зустрічі з іншим. Як чеснота, справедливість є способом будувати стосунки. Найпоширенішим її окресленням є запропоноване святим Томою, який визначає її, як «постійне та незмінне бажання віддати кожному те, на що він має право».

Місцем здійснення справедливості, отже, є колективне життя. Бути іншим, відокремленим від іншого, стояти з іншого боку – це те, що відрізняє справедливість від любові, у якій, натомість, ця відстань скасована, а індивіди не протиставляються один одному. Бути справедливим означає узасаднювати існування «іншого», як такого, тобто, надавати йому визнання там, де не є можливою любов. Справедливість зауважує, що існує інша особа, яка не є такою як я, але також має право отримати те, що їй належить.

Справедливість – це чеснота, яка спонукає нас визнати за кожним те, що йому належить, що є «його». Але що означає «віддавати кожному те, що є його»? Насамперед, існують речі, які є властивими тій особі, вони є «її», тому що пов’язані з її буттям, без них індивід не був би тим, чим є, не міг би існувати. Під цим оглядом, справедливість представляє для кожного індивіда «йому належне» як щось, що дає йому змогу існувати, бути унікальним і неповторним. Однак, існує ще глибше значення того, що є «чиєсь». Це не тільки щось, що безпосередньо поєднане з особою через предметні взаємини володіння, але також свідомість, усвідомлення цього володіння, досвід того, чим володіється, чи належалося би володіти. У цьому значенні, «віддати кожному, те що є його», означає також віддати кожному «усвідомлення себе самого», тобто – свободу. Це означає хотіти, щоб кожен був сам собою, був вільним.

На практичному рівні, першим виявом справедливості, неминучою умовою її виявлення, є свобода. Незмінне і постійне бажання віддавати кожному те, на що він має право, є, насамперед, постійним бажанням визнавати його право на свободу, що є першоосновою будь-яких міжлюдських взаємин, передумовою рівності. Оцю рівність, завдяки якій покликана здійснюватися чеснота справедливості, навіть не можна уявити без визнання взаємної свободи. Людські взаємини будуються між рівними особами, і можуть мати характер «справедливих» лише тоді, коли ці «рівні» особи є однаковою мірою вільними.