Вклад східних католицьких єпископів у Другий Ватиканський Собор (3)

Говорячи на основі доповіді владики Димітріоса Салахаса, Екзарха для католиків візантійського обряду в Греції, про роль католицьких єпископів східних обрядів під час Другого Ватиканського Собору, ми згадали про те, що, групою, на яку звертали чи не найбільше уваги засоби комунікації, були представники Мелхітської Греко-Католицької Церкви зі своїм Патріархом Максимом IV. У великій частині документів Другого Ватиканського Собору, зокрема в тому, що стосується східних Церков, помітний слід цього патріарха та мелхітських греко-католицьких ієрархів.

У 1967 році в столиці Лівану місті Бейруті побачила світ книга Патріарха Максима «L'église grecque melkite au Concile : discours et notes du patriarche Maximos IV et des prélats de son Église au Concile œcuménique Vatican II» (Греко-мелхітська Церква на Соборі: промови та тексти Патріарха Максима IV та ієрархії цієї Церкви на Другому Ватиканському Соборі). У вступі до неї автор пояснює причини цієї видної ролі, яку відіграли під час Собору Східні Католицькі Церкви, зокрема, і та, яку він очолював.

«Причини слід шукати у провидінних елементах їхнього покликання, як також в атмосфері свободи, яку Папи Іван ХХІІІ та Павло VI зуміли надати постановам Собору», – пише патріарх Максим. Він зазначив, що частиною свого покликання його Церква вважає зв’язок з східним Православ’ям, з яким вона ніколи не втрачала контактів. «У наших думках та в наших серцях ми завжди залишали місце для Відсутнього, для того Православ’я, з якого ми походимо і якого ніколи не заперечували, але щодо якого ми щиро віримо, що мусимо привести до єдності з римським католицтвом», – читаємо далі.

На думку Глави Мелхітської Церкви, саме намагання підтримувати контакти з Православ’ям дозволило черпати не лише виключно з джерел західного мислення, але також і з животворних джерел святоотцівської спадщини Сходу, пізнаваної та пережитої, насамперед, через літургію. «Цей факт дав нам змогу бути свідками доповняючого мислення, якого якраз і шукав Собор», – пише далі автор, зазначаючи, що після століть однобічного розвитку, Захід прийшов до межі своїх богословських роздумів, через яку вже не міг переступити, не повертаючись до біблійних джерел та іншої церковної та апостольської традиції – традиції Сходу. «І ми, – додає патріарх Максим, –на Другому Ватиканському Соборі старалися бути свідками цієї іншої традиції, настільки вірними, наскільки нам дозволяли наші можливості».