Біблія не має наміру бути підручником природничих наук, а прагне уможливити зрозуміння
справжньої та глибокої істини речей. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом
ХVІ 6 лютого 2013
Загальна аудієнція Святішого Отця Венедикта ХVІ, яка відбулась у ватиканському залі
імені Папи Павла VІ у середу 6 лютого 2013 року, як і попереднього тижня, була присвячена
поясненню молитви «Вірую». Цей новий цикл повчань з нагоди Року Віри Папа розпочав
23 січня.
На початку катехизи Венедикт ХVІ вказав, що молитва «Вірую», яка
в перших словах називає Бога «Отцем Всемогутнім», (в українському перекладі «Вседержителем»),
додає, що Він є «Творцем неба і землі», повторюючи ствердження, яким починається Біблія.
Ось так у першому рядку Святого Письма читаємо: «На початку сотворив Бог небо й землю»
(Бу 1,1). Бог є джерелом усіх речей і в красі створіння розгортається вся всемогутність
Отця, Який любить.
Бог, що є джерелом життя, у сотворенні виявляє Себе як Отець,
і, сотворюючи, виявляє Свою всемогутність. За словами Папи, сотворення є місцем, в
якому можна пізнати і признати Господню всемогутність і Його доброту, і є для нас
закликом до віри, щоб звіщати Бога, як Творця. У Посланні святого апостола Павла до
Євреїм читаємо наступне: «Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що
видиме з невидимого постало» (Єв 11, 3). Віра, отже, вимагає вміння признати невидиме,
знаходячи його сліди у видимому світі.
Святіший Отець підкреслив, що Біблія
не має наміру бути підручником природничих наук, а прагне уможливити зрозуміння справжньої
та глибокої істини речей.
Далі Папа вів мову про людину, як вершину усього
сотвореного, звертаючи увагу на певний парадокс – хоч людина, сотворена Божої любов’ю,
є дуже невеличкою частинкою, порівнюючи із всесвітом, але відчуття власної маленькості
та тлінності співіснує в ній з відчуттям величі того, що призначила для неї відвічна
Божа любов.
З одного боку, людина, створена із земного пороху, не є Богом,
вона не створила себе саму, є землею, але це також означає, що всі ми становимо одне-єдине
людство, сформоване з тієї ж самої Божої землі.
З другого боку, всі ми носимо
у собі Божий подих життя. Кожна людська особа створена на образ і подобу Божу та перебуває
під особливим Божим захистом. У цьому полягає найглибша причина непорушності людської
гідності перед обличчям будь-яких спокус оцінювати людську особу, згідно з критеріями
корисності та могутності.
Венедикт ХVІ наголосив на ще одному повчанні, яке
випливає з біблійної розповіді про сотворення світу, а саме те, що гріх породжує гріх
і всі гріхи історії пов’язані між собою. Цей аспект з’ясовує поняття «первородного
гріха». Що ж означає ця дійсність, яку нелегко зрозуміти, запитав Святіший Отець,
відповідаючи, що, насамперед, слід взяти до уваги, що жодна людина не є замкнена сама
в собі, не може жити тільки собою і для себе, адже ми отримуємо життя від іншого,
і то не тільки при народженні, але й кожного дня. Людська істота взаємопов’язана з
іншими, вона є сама собою у взаємостосунку любові з Богом та з іншими. «Отже, гріх
– це порушення або руйнування стосунку з Богом. Це означає зайняти місце Бога», –
сказав Папа. І, якщо структура взаємостосунків порушена вже від самих початків, то
кожна людина, яка приходить у світ, позначена цим порушенням, приходить у світ, який
порушений гріхом, який позначає також особисто і її. Первородний гріх, як навчає Катехизм
Католицької Церкви, шкодить людській природі та наносить їй рану. Людина сама по собі
не може вийти з цієї ситуації, не може відкупити себе саму – тільки Творець може відновити
справедливі стосунки. Тільки тоді, коли Той, від Кого ми віддалились, приходить до
нас, із любов’ю простягає нам руку, можна наново нав’язати відповідні стосунки. Це
стається в Ісусі Христі. Божий Син, що перебує у досконалому синівському зв’язку з
Отцем, знижується, стає слугою, проходить дорогою любові, принижуючись аж до смерті
на хресті, щоб впорядкувати стосунки з Богом. Хрест Ісуса стає новим деревом життя.
Підсумовуючи,
Венедикт ХVІ вказав, що «жити вірою означає визнавати Божу велич і приймати нашу
малість, і наш стан створіння, дозволяючи, щоб Господь наповнив його Своєю любов’ю,
щоб, таким чином, зростала наша справжня велич. Зло, із своїм вантажем болю і страждання,
є таємницею, яку роз’яснює світло віри, що дає впевненість, що можемо бути визволені
від гріха, впевненість у тому, що добре воно бути людиною», – сказав Святіший Отець
Венедикт ХVІ, завершуючи загальну аудієнцію у середу 6 лютого 2013 року.