Релігія - наймогутніший будівничий спільноти, якого коли-небудь знав світ

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

************************
Релігія - наймогутніший будівничий спільноти, якого коли-небудь знав світ

Релігія є наймогутнішим будівничим спільноти у світі, а ідея про те, що суспільство може обійтися без неї, суперечить історії, і навіть еволюціоністичній біології. Таке ствердження знаходимо у статті Йонатана Сакса, Головного Рабина Великобританії та Співдружності Націй, нещодавно опублікованій у відомих часописах New York Times і International Herald Tribune.

У цій статі автор, якого наприкінці позаминулого року приймав Папа Венедикт XVI, і який провів відкриту лекцію в Папському Григоріанському Університеті у Римі, зауважує, що грудень здається «найрелігійнішим періодом року». «Вистачить в’їхати у будь-яке американське чи британське місто, і побачиш нічне небо, освітлене релігійними символами», маючи на увазі різдвяні й новорічні декорації, серед яких зустрічається і єврейська менора – семираменний підсвічник. Може скластися враження, що релігія на заході перебуває у доброму стані. Але чи це справді так, чи йдеться лише про символи, «позбавлені змісту, ніщо інше, як блискучий фон для новітньої західної релігії, тобто, споживацтва, та для його світських соборів, якими є торгівельні центри?» – запитує лорд Сакс.

На перший погляд, на думку автора, здається, що релігія занепадає. Згідно з переписом населення, проведеним 2011 року, четвертина мешканців Великобританії задекларувала, що не сповідує жодної релігії. А це – вдвічі більше, як десять років тому.

Але, якщо подивитися на ці дані з іншого боку, то вони розповідають «зовсім іншу історію». У дійсності, «починаючи від XVIII століття численні західні інтелектуали заповідали близьку смерть релігії». Але, не зважаючи на різні напади, зокрема, найостаннішими з яких є ті, що походять від так званих «нових атеїстів», все-таки три четвертих мешканців Великобританії та чотири п’ятих Америки декларують чи вважають себе приналежними до якогось релігійного вірування. І це в епоху дійсно вражаючого розвитку науки!

Іронія долі, на думку Йонатана Сакса, полягає в тому, що численні «нові атеїсти» є послідовниками Чарльза Дарвіна. «Ми є тим, чим є, – кажуть вони, – тому що це допомогло нам вижити та передати наш генетичний код наступному поколінню». Але як так сталося, що саме релігія є тим, що виявилося найживучішим з-поміж усього. Сам Дарвін підказує нам ймовірну правильну відповідь. Його надзвичайно вражало явище, яке «суперечило його основній тезі, згідно з якою природній відбір повинен би сприяти найжорстокішим», натомість, «у всіх суспільствах цінується альтруїзм, і щось схожого можна зауважити між тваринами, які відзначаються соціальною поведінкою». Нейронаука пояснює це наступним чином: ми маємо так звані дзеркальні нейрони, через які відчуваємо біль, коли бачимо страждання іншого. Можна сказати, що ми є «запрограмовані» на емпатію, що ми є «моральними тваринами».

Це, за словами лорда Сакса, має важливі наслідки. Як індивіди, ми передаємо свої гени, але виживаємо, як члени групи, а група може вижити лише тоді, коли індивіди не діють виключно на власну користь, але також і для добра групи. На мозковому рівні людина має два типи реакції. Перша зосереджується на потенційній небезпеці, і є безпосередньою та інстинктивною, а друга – на наслідках наших дій для інших і має раціональний характер. Отож, людина стоїть перед двома шляхами мислення, одним швидким, який хоч і допомагає вижити, але може привести до імпульсивних і руйнівних дій, та повільнішим, який веде нас до розважливішої поведінки, але цей шлях може бути приглушений імпульсивністю першого.

«Якщо це так, то можемо зрозуміти, як релігія допомогла нам вижити в минулому, і чому потребуватимемо її в майбутньому», – пише автор, зазначаючи, що релігія якраз підсилює та пришвидшує оцей «повільніший шлях». Через обряди, які здійснюємо, через тексти, які читаємо, через молитви вона «перемінює альтруїзм у інстинкт» та залишається «наймогутнішим будівничим спільноти, якого коли-небудь знав світ». Вона здатна творити взаємини довір’я, достатньо сильні, щоб подолати руйнівні емоції. Отож, «далекі від того, щоб спростувати релігію, неодарвіністи допомогли нам зрозуміти, чому вона є важливою». Вона, у дійсності, є «найкращою протиотрутою проти індивідуалізму епохи споживацтва», а тому «ідея, що суспільство може без неї обійтися, суперечить історії, а тепер – і еволюціоністській біології». Тому, за словами Йонатана Сакса, те, чого не повинні допустити вільні західні суспільства, це «втратити своє відчуття Бога».

Фото: Лорд Йонатан Сакс під час зустрічі зі Святішим Отцем Венедиктом XVI (12 грудня 2011 р.)