У своєму харитативному служінні християнин повинен керуватися принципами віри. Папа Венедикт XVI під час зустрічі з Папською Радою «Cor Unum»

Харитативне служіння Церкви – це не просто альтруїзм, байдужий до істини, але підтримка людини у світлі Божого задуму щодо неї. На це звернув увагу Папа Венедикт XVI, приймаючи в суботу, 19 січня 2013 р., учасників Пленарної зустрічі Папської Ради «Cor unum» – дикастерії Римської Курії, яка координує доброчинну діяльність Апостольської Столиці та церковних організацій.

Святіший Отець зазначив, що підписуючи наприкінці минулого року Motu proprio Intima Ecclesiae natura – новий документ про харитативне служіння Церкви, він хотів ще раз наголосити на церковному значенні цієї діяльності, яка може «відчинити двері віри для багатьох людей, що шукають Христову любов». Адже саме у вірі знаходимо «фундамент і форму» християнської любові.

За словами Папи, прийняття Євангелія накладає на милосердну любов типово християнський відбиток та становить критерій її розрізнення. Християнин, який діє в харитативних організаціях, повинен керуватися принципами віри, завдяки яким він може дивитися на довколишній світ з точки зору Господа Бога, згідно із Його задумом щодо нас. «У кожній епосі, – зазначив Венедикт XVI, – коли людина не шукала цього проекту, то ставала жертвою спокус культури, які, врешті, вчиняли її рабом». Ідеології, які пропагували культ нації, раси, суспільного класу, ставали справжнім ідолопоклонством, але це ствердження, як зауважив Святіший Отець, «можна застосувати і до дикого капіталізму з його культом прибутку», наслідками якого ставали кризи та бідність. Сьогодні ніби й поширюється спільне відчуття невід’ємної гідності кожної людини та взаємозалежної відповідальності за неї, однак, не бракує тіней, «які притемнюють Божий проект».

Папа назвав ними поєднання матеріалістичного бачення людини та великий технологічний прогрес, що породило, по-суті, атеїстичне бачення людини, зводячи її до автономних функцій, а історію людини – до самоздійснення. Все це, не беручи до уваги Бога та духовного виміру. В такому контексті все те, що технологічно можливе, будь-які експерименти та маніпуляції, здаються дозволеними. А це веде до абсолютизації людини, «яка претендує на те, щоб бути незалежною та вважає, що для її щастя вистачить самоствердження».

«Віра та здорове християнське розрізнення, – вів далі Венедикт XVI, – спонукають нас до пророчої уважності щодо цієї етичної проблеми та до ментальності, яка за нею стоїть». Тому, співпраця з міжнародними організаціями у сфері розвитку та сприяння людині «не повинна спонукати нас закривати очі на ці серйозні ідеології», адже йдеться про «негативні наслідки для людини, навіть якщо вони зодягаються у шати добрих намірів під вивіскою мнимого прогресу чи уявних прав».

То ж яким є завдання кожного християнина, а особливо тих, хто задіяний у харитативній діяльності, перед обличчям цього антропологічного редукціонізму? Святіший Отець закликав до критичної чуйності, до відмови від фінансування чи співпраці, які безпосередньо чи посередньо сприяють діям чи проектам, суперечним з християнською антропологією. Церква, за словами Папи, намагається сприяти розвиткові людини «відповідно до Божого задуму, в її цілісній гідності», адже християнське бачення людини «є великим “так” для гідності особи, покликаної до внутрішньої єдності з Богом». «Людська істота, – наголосив Венедикт XVI, – не є ані самодостатнім індивідуумом, ані безликою в колективі, але – окремою й неповторною особою, внутрішньо спрямованою до взаємин та соціальності».