Криза та майбутнє

У новий рік Європа вступає з тягарем непростих для розв’язання проблем. По-перше, бідність, яка лише на Старому Континенті заторкує 120 мільйонів людей, тобто, кожного четвертого мешканця, для яких щоденне життя складається з постійних відречень. По-друге, безробіття, з усіма своїми соціальними наслідками. Від 2008 року понад 26 мільйонів людей втратили працю, а в деяких країнах безробітною є половина молоді. Збільшується кількість бездомних, зоеркма, і через кризу сім’ї, яка мала би бути надійною пристанню, де можна було би причалити у випадку потреби. Однак, нова економічна модель є можливою.

Сьогоднішній порядок денний європейської співдружності формується не почуттям єдності, але наслідками кризи, яка стала найчастіше вживаним словом не лише серед людей, але і в інституціях. Тому що криза – це не якась концепція, але дійсність, яка накладає свій відбиток на щоденне життя понад 500 мільйонів європейських громадян. Європа відреагувала на це, хоча й повільно, але виставляючи на передній план свої найкращі сили та будуючи бар’єр із заходів, надто зосереджуючи свою увагу на надмірному, чисто економічному баченні проблеми. Все це – за рахунок громадян, на яких криза відбивається, створюючи важкі соціальні наслідки. Це перетворюється в брак справедливості, а криза з економічної перемінюється в кризу довіри, що несе загрозу поступового відокремлення між громадянами та інституціями. Найбільшою небезпекою є те, що європейська соціальна система, справжній приклад для всього світу, може закінчити своє існування.

Що сталося з основними правами? Що сталося з почуттям солідарності? Що станеться з Європою? Майже всі аналітики зосереджені виключно на економічних даних: 2013 рік представляється, як рік зміни, 2014 – відновлення зростання. Збільшується кількість проектів мікрокредитування, щоб фінансувати невеликі ініціативи, які б спричинилися до відновлення основи, звертається увагу на бартер у сфері обміну засобами першої необхідності. Це, насамперед, бачимо в Греції, але також і в Іспанії, Словаччині, Італії, на цей шлях ступає Франція. Ці заходи є співзвучними з закликом Ради Єпископських Конференцій Європейського Союзу, що пропонує, як засіб подолання кризи, «європейську модель соціальної ринкової економіки», яка б надавала ефективніший захист найуразливішим суспільним прошаркам.

Це тому, що криза є також етично-культурною, антропологічною, а не лише економічною. Згадана Рада єпископатів наголошує, що неможливо вести діалог зі світом, зосереджуючись лише на проблемах, слід також звернути увагу на культурні передумови цих проблем. Запропоновані заходи вказують на необхідне вкорінення у солідарності, що перетинається з іншим корінням, отим християнським корінням, яке розгублена Європа залишила без вологи, і воно перебуває під загрозою відмирання. Однак, якщо би принаймі європейці прислухалися до послання, запропонованого енциклікою «Caritas in Veritate»! У ній Папа Венедикт XVI пролив світло, яке розширяє горизонти, з натиском підкреслюючи, що істину слід шукати, знаходити на виражати через «економіку» милосердної любові, а любов, у свою чергу, слід розуміти, цінити та здійснювати у світлі істини. Європа може наново розпочати свій шлях, починаючи від цієї концепції, щоб кожен громадянин міг з гордістю сказати: «Я є Європа. Ми - Європа».

Сальваторе Сабатіно,
Італійська Редакція