Оновлення в послідовності. 50-річчя Другого Ватиканського Собору (24)

Серед тем, які обговорювали Отці Другого Ватиканського Собору, було також питання важливості виховання у формуванні людини. Цій темі присвячений окремий документ – декларація Gravissimum educationis, оприлюднена 1965 року. Пропонуємо вашій увазі короткий коментар цього документу, приготований на основі авторської рубрики «Компас третього тисячоліття» о. Даріуша Ковальчика, ТІ.

Виховна діяльність католицької Церкви протягом століть є розлогою та багатогранною. Собор сформулював деякі універсальні принципи, що стосуються виховання. Насамперед, декларація Gravissimum educationis стверджує, що «всі люди, будь-якої раси, стану та віку, силою гідності людської особи мають невід’ємне право на виховання» (п. 1).

Першими та основними вихователями названо батьків. Отож, сім’я є першою школою. Це завдання виховувати, яке належить батькам, слід захищати та підтримувати всім суспільством. Християнські батьки є першими, хто впроваджує дітей до Церкви та виховує їх у вірі. Тому можна ствердити, що стан Церкви залежить від стану християнських сімей.

Собор чітко наголошує, що всі християни «мають право на християнське виховання» (п. 2). Тому, різні субвенції, призначені для освітньої сфери, повинні надаватися таким чином, щоб «батьки могли обирати школи для своїх дітей у повній свободі, згідно зі своїм сумлінням» (п. 6). Отож, коли католицькі школи отримують підтримку з громадських фондів, то це не означає якихось привілеїв для Церкви, а є, радше, визнанням права сім’ї обирати таку школу, яку вони бажають для своїх дітей.

Церква надає свої освітнє служіння не лише католикам, а навіть – і нехристиянам, особливо – на місійних територіях. І робить це без жодного наміру чинити прозелітизм. Отці Собору також звернулися із закликом до молоді, щоб вона була готовою брати на себе завдання виховувати «в тих регіонах, де нестача вчителів несе загрозу справі виховання молоді».