Оновлення в послідовності. 50-річчя Другого Ватиканського Собору (21)

Perfectae caritatis – це документ Другого Ватиканського Собору, присвячений богопосвяченому життю та його оновленню. Про нього піде мова під час сьогоднішньої чергової зустрічі, присвяченої ознайомленню зі спадщиною Собору, яке ми здійснюємо на основі циклу передач «Компас третього тисячоліття» авторства священика-єзуїта о. Даріуша Ковальчика.

Отці Собору стверджують, що «вже від перших часів Церкви у ній були чоловіки та жінки, які через здійснення євангельських рад бажали наслідувати Христа з якнайбільшою свободою» (п. 1). Сподіваємося, що такі особи будуть у житті Церкви до останніх часів.

Оновлення посвяченого життя, з одного боку, вимагає постійного повернення до первісного натхнення, запропонованого засновниками, а з іншого – полягає в пристосуванні до змінних обставин, в яких Церква здійснює своє служіння в часі та просторі. Соборовий декрет про богопосвячене життя, однак, підкреслює, «що навіть найкращі форми оновлення не матимуть успіху, якщо не надихатимуться духовним відновленням» (п. 2).

Чернеча чистота, якщо її автентично переживати, є спростуванням фальшивих теорій, які стверджують, що досконала стриманість неможлива чи навіть шкідлива для вдосконалення людини (п. 12). Одночасно, Собор застерігає, що бажаючи жити у чистоті, не можна покладатися виключно на власні сили, але слід ввіритися Божій допомозі. Чернеча вбогість полягає в залежності від настоятелів у справах використання матеріальних благ, у тому, щоб бути «вбогими духом», але також у «слухняності загальному законові праці».

Чернечий послух, в свою чергу, ґрунтується на вірі в те, що Бог діє в житті людини через настоятелів. Таким чином, послух зовсім не має на меті применшення гідності людської особи, але «веде її до зрілості, даючи змогу пізнати свободу Божих дітей» (п. 14). Настоятелі, натомість, повинні управляти тими, хто їм підпорядковані, з пошаною до їх гідності та сприяючи тому, щоб їхнє підпорядкування було добровільним.

Дехто стверджує, що Собор, який присвятив багато уваги ролі єпископів, належним чином не поглибив важливість богопосвяченого життя в житті Церкви. Можливо, це завдання наступного Собору?