Соціальне вчення є інтегральною частиною євангелізаційної місії Церкви. Папа Венедикт XVI під час зустрічі з Папською Радою «Справедливість і мир»

Від 3 до 5 грудня 2012 р. у Ватикані відбувалася пленарна зустріч Папської Ради «Справедливість і мир». Під час неї обговорювано тему: «Політична влада та загальна юрисдикція». У понеділок, 5 грудня, учасників засідань прийняв Папа Венедикт XVI.

«Соціальне вчення є інтегральною частиною євангелізаційної місії Церкви», – зазначив у своїй промові Святіший Отець, пригадуючи повчання свого попередника блаженного Івана Павла ІІ, вміщені у його соціальній енцикліці Centesimus annus, який підкреслював, як прийняття Христа та Євангелія означає ставати носієм нового бачення людини, її гідності, свободи та взаємообумовленості, позначених трансцендентним виміром. Тому, Венедикт XVI знову наголосив, що «права та обов’язки, в першу чергу, залежать від природного морального права, вписаного Богом у сумлінні кожної людини, тобто, в остаточній інстанції, від істини про людину та суспільство».

Пригадуючи поступ у справі захисту прав людини, Папа також підкреслив, наскільки сучасна культура позначена «утилітаристським індивідуалізмом та технократичним економізмом», які ведуть до знецінення особи. «Не зважаючи на те, що сучасна людина занурена у безконечну мережу стосунків та комунікацій, вона, парадоксально, часто здається ізольованою, тому що є байдужою до основоположних взаємин свого життя, які є коренем всіх інших стосунків – до взаємин з Богом. Сьогодні ж людину сприймається, переважно, в біологічному ключі, чи як “людський капітал”, “ресурс”, частину виробничого та фінансового механізму, який стоїть понад нею», – зауважив Венедикт XVI.

Тобто, йдеться про механізми, які, з одного боку, не перестають проголошувати гідність людської особи, але з іншого, наскрізь пронизані новими ідеологіями. «Як, наприклад, – вів далі Папа, – егоїстична та гедоністична ідеологія сексуальних чи репродуктивних прав, або ідеологія некерованого фінансового капіталізму, який зловживає своїм становищем в політиці та руйнує структуру реальної економіки, призводячи до того, що найнятого робітника та його працю сприймається, як “другорядні” блага, та несе загрозу природним основам суспільства, особливо – сім’ї». У дійсності ж, людська істота є вищою понад будь-які інші земні істоти та добра, а ця вищість вчиняє її відповідальною за себе та за сотворений світ.

«У християнстві праця є фундаментальним благом для людини, з огляду на її персоналізацію, соціалізацію, формування родини, внеску у спільне добро та мир. Саме тому завдання забезпечити всім доступ до праці завжди залишається пріоритетним, також і в періоди економічної рецесії», – наголосив Венедикт XVI, цитуючи свою енцикліку Caritas in veritate.

Святіший Отець також звернув увагу на необхідність «нової євангелазації» соціальної сфери, з якої походить оновлений гуманізм, здатний повалити сучасних ідолів, замінюючи індивідуалізм та споживацтво «культурою братерства та безкорисливості і солідарної любові». І саме в «новій заповіді», даній Христом: «Як я вас полюбив, так і ви любіть одні одних», прихований секрет «повністю гуманного та мирного суспільного життя, як також оновлення політики та національних і всесвітніх інституцій».

«Завданням Церкви, – сказав Папа, – напевно не є вказувати на конкретну конфігурацію такого міжнародного правопорядку з політичної та юридичної точки зору. Вона пропонує тим, на кому лежить відповідальність за це, ті принципи призадуми, критерії судження та практичні напрямні, які можуть забезпечити антропологічне та етичне зосередження навколо спільного добра». Йдеться не про те, щоб «уявляти собі якусь супервладу, сконцентровану в руках небагатьох людей, яка пануватиме над усіма народами, визискуючи найслабших», але про те, що будь-яку владу слід, насамперед, розуміти, «як моральну силу», як можливість розумно впливати на процеси, тобто як владу, яка будується на участі та обмежена відповідно до компетенції та права.