Бесіди про соціальну доктрину Церкви (72) Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

*******************

Чи можлива «політична духовність», натхнена християнськими цінностями? Відповідь на це запитання шукатимемо у статті «Католики і політика» о. Паоло Скарафоні, Ректора Римського Європейського Університету, яку опублікувало католицьке інформаційне агентство ZENIT.

Автор розпочинає свої роздуми зі ствердження, що вичерпання католицького досвіду в політичній та економічній сфері не означає його відкинення чи провалу. Йдеться радше про природне вичерпання, після того, як цей досвід спричинився до здійснення великих проектів на користь спільного добра. І тепер він залишається прикладом для творення нових моделей у світі, який зазнав суттєвих змін.

Не слід забувати про значну спадщину, яку християнська політична традиція внесла у формування сучасної суспільно-політичної сфери завдяки старанням осіб, які надихалися цінностями, запропонованими християнським баченням світу. Зрештою, у витоків об’єднаної Європи знаходимо людей, які відзначалися глибокою вірою та послідовністю.

Основні принципи, з яких можна черпати натхнення, залишаються дійсними. Їх основою є духовність, яка ґрунтується на таїнствах втілення, страстей, смерті та воскресіння Ісуса Христа, що є запорукою завжди актуального служіння християн у світі. Саме на це вказує документ Другого Ватиканського Собору Gaudium et Spes (Радість і надія), закликаючи з ентузіазмом виходити назустріч викликам, пов’язаним із справою розвитку у світі, спонукою до чого повинна бути заповідь любові ближнього. У подальшому вченні Римські Архиєреї Павло VI, Іван Павло ІІ та Венедикт XVI вказали на конкретні обов’язки Церкви та християн в цій сфері, запропонувавши чіткі орієнтири, з яких слід черпати натхнення, співпрацюючи в справі розвитку.

Сучасне суспільство живе в секуляризованій дійсності, де присутні також і християни. Насамперед, слід розуміти відмінність між «діяти як християни» на рівні євангелізації, та «діяти по-християнськи» на рівні участі в політичному та громадському житті. Це не означає роздвоєння між духовним та проминаючим, але вказує на відповідальність у громадській сфері кожного окремого християнина. З такого бачення народжується здорова світськість, натхнена християнськими цінностями, яка в культурно-природному плані знаходить простір для співпраці як з віруючими, так і з невіруючими, не шукаючи якихось привілеїв та не зрікаючись своєї самобутності, а, навпаки, будучи підґрунтям для чітких пропозицій та переконливих ініціатив.

Повернення до цих принципів необхідне з огляду на те, що останніми десятиліттями з огляду на поширення ліберальних принципів згаданий дух майже згас. Лібералізм поширився в усіх сферах, особливо заторкнувши освітню, що найбільше відбилося на молоді. І це несе загрозу самому ж таки поняттю демократії з огляду на дедалі активнішу олігархізацію та відсутність високих ідеалів.

Християни не зуміли відповісти на переможну ходу лібералізму. Вони дозволили на те, щоб егоїстична ментальність проникнула не лише в політично-суспільну свідомість, але й у щоденне життя родини. Бачимо гучні політичні баталії на захист привілеїв певних груп, боротьбу за так звані «права», які іноді суперечать самій же природі, натомість бракує ініціатив на захист бідних у світі.

Протягом цих десятиліть Церква старається знайти відповіді на нові виклики, опрацювавши поглиблене вчення на тему життя, родини, соціальної доктрини. У багатьох частинах світу Церква залишилася чи не єдиним голосом на захист найубогіших та найслабших. У такому контексті першочерговим завданням християн, оточених новоязичницькою більшістю, не є здійснити проекти здобування могутності та влади, але стати виразником першості духовного над матеріальним та свідками культурної самобутності, в центрі якої є захист і пошана до людської особи, починаючи від зачаття і до природного закінчення життя.

Слід розпочати з соціальних ініціатив, з місць праці, з культури. Не можна дозволити, щоб актуальна криза демократії перетворилася в остаточну кризу демократичних ідеалів. Адже серед цих ідеалів є також справжній цілісний розвиток людини, про який говорить Папа Венедикт XVI в своїй соціальній енцикліці «Caritas in veritate». Він, зокрема, пише, що «суспільство добробуту, розвинене матеріально, але пригнічуюче для душі, не є спрямованим на справжній розвиток», тому що «без духовного і морального добра людей» не існує справжнє загальне спільне благо (п. 76).