Уникаючи будь-якого песимізму, вірою перемагаючи страх, звіщати Христа зі спокійною відвагою. Послання Синоду Єпископів до Божого люду

У п’ятницю, 26 жовтня 2012 р., під час ранкового, 20-го з черги загального засідання Синоду Єпископів про нову євангелізацію, Синодальні Отці заслухали та затвердили «Послання до Божого люду», один з кінцевих документів Асамблеї. Воно наголошує на тому, що нова євангелізація є невідкладним завданням та заохочує християн до того, щоб зі спокійною відвагою звіщати Євангеліє, вірою перемагаючи страх.

Взявши за вихідну точку євангельський образ самарянки при криниці, про зустріч якої з Христом розповідає святий євангелист Іван, текст порівнює стан Божого люду, сьогодні часто розгубленого та стривоженого, з тією жінкою, що стоїть з порожнім глеком. Людство відчуває спрагу та ностальгію Бога, і Церква повинна вийти йому назустріч, уприсутнюючи Ісуса Христа. І, подібно, як ця жінка, так і той, хто зустрів Господа, не може не стати свідком благовісті спасіння та надії.

Але Церква наголошує на тому, що для того, щоб євангелізувати, потрібно, насамперед, самому бути євангелізованими, а тому навернення слід починати від себе, адже особисті слабкості Христових учнів тяжіють на вірогідності місії. Однак, християни повинні перемагати страх вірою та дивитися на світ з надією, адже він завжди є світом, який любить Бог. Отож, уникаймо будь-якого песимізму. Глобалізація, секуляризація, міграція, атеїзм, криза політики хоч і спричиняють труднощі, повинні також бути нагодою для євангелізації. Тому що не йдеться про те, щоб шукати нові стратегії поширення Євангелія, як ринкового продукту, але відкрити способи, як привести людей до зустрічі з Ісусом.

Послання Синоду Єпископів бачить сім’ю, як природне місце євангелізації, та наголошує на тому, що Церква, політика та суспільство повинні її підтримати. Документ підкреслює особливу роль жінок, наголошує на відповідальності батька. Звернено увагу на болісну ситуацію тих, хто живе без шлюбу, розлучених, підтверджуючи існуючу дисципліну уділення Святих Тайн, однак, підкреслюючи, що Господь їх не залишає.

Далі синодальний текст вказує на парафії, як невід’ємні осередки євангелізації, а також пригадує про важливість богопосвяченого життя, постійного формування священиків та чернецтва, заохочуючи до звіщення Євангелія також і мирян. Особливу увагу звернено на молодь – сучасність та майбутнє людства і Церкви – в перспективі слухання та діалогу, щоб пробудити, а не умертвити їхній ентузіазм.

Нова євангелізація має широкі горизонти, а тому, – зазначає Синод, – фундаментальним є діалог у різних його вимірах: з культурою, яка потребує нового союзу між вірою та розумом; зі світом виховання, для цілісного формування особи; зі світом суспільних комунікацій, місцем, яке часто формує сумління; з наукою, яка вириваючись з матеріалізму, стає союзником у справі гуманізації життя.

Особливу увагу звернено на діалог з мистецтвом, який виражає духовність через красу. Діалог зі світом економіки та праці покликаний сприяти людському розвиткові, а з політикою – спонукати її до безкорисливого та прозорого дбання про спільне добро, шануючи гідність людини, гідність сім’ї, заснованої на подружжі між чоловіком та жінкою, свободу релігії та право виховання, усуваючи причини несправедливості. Ґрунтовну роль у творенні миру і подоланні фундаменталізму відіграє міжрелігійний діалог.

Як особливо значущі для нової євангелізації виокремлено два способи життя вірою: контемплятивне, в якому тиша допомагає краще приймати Боже слово, та служіння убогим, розпізнаючи Христа у їхніх обличчях.

Заключна частина послання стосується Церков у різних регіонах світу, до кожного з яких Синод звертається зі словами заохочення у звіщенні Євангелія. Церквам Сходу бажає жити вірою в умовах миру та релігійної свободи, Церкві в Африці – розвивати євангелізацію в контексті зустрічі з давніми та новими культурами. Християни Північної Америки, що живуть серед культури, яка має багато проявів, далеких від Євангелія, повинні призадуматись над наверненням, а Південну Америку заохочено до постійної місії, щоб протистояти існуючим викликам, пов’язаним з бідністю, насильством та новим явищем релігійного плюралізму. Церкву у Азії, яка дуже часто є незначною меншиною і зазнає переслідувань, Синод підбадьорює та закликає до стійкості у вірі, висловлюючи особливу близькість з християнами того континенту, на якому народився, помер та воскрес Спаситель.

Європа, позначена агресивною секуляризацією та зранена десятиліттями ворожих Богові ідеологій та режимів, одночасно, – зазначає Синод, – вона створила гуманістичну культуру, здатну дати нове обличчя людській гідності та будуванню спільного блага. Тому існуючі труднощі не повинні знеохочувати християн.