Бесіди про соціальну доктрину Церкви (67) - Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

*************************
Свобода, релігійна свобода та християнська свобода

Під час нещодавньої подорожі на Близький Схід Папа Венедикт XVI знову повернувся до теми релігійної свободи. Це питання заторкується і у його післясинодальному повчанні «Ecclesia in Medio Oriente», зокрема, в 25 та 27 пунктах, а також в 29 і 30, в яких йде мова про світськість і фундаменталізм.

Тож яким є зв’язок між свободою, релігійною свободою та християнською свободою? Відповідь на ці запитання шукаємо в однойменній статті архиєпископа Джанпаоло Крепальді, колишнього Секретаря Папської Ради «Справедливість і мир», опублікованій католицьким інформагентством Zenit.

Як вже неодноразово наголошувалося, релігійна свобода є природнім правом людини. Це ствердження означає, що це право випереджує вибір тієї чи іншої релігії. Кожна людина має право обирати релігію, яку вважає істинною. Але в цьому існує певна небезпека, яка веде до релігійної байдужості. Тобто, якщо людина залишається вільною, незалежно від релігії, яку обирає, це означало би, що всі релігії є однаково істинними.

Християнське вчення завжди розрізняло між «сваволею» та «свободою». Перша – це чиста можливість вибирати, а друга – це вибір добра. Тобто, той, хто вибирає зло, вже не є вільним, хоч і зберігає можливість вибирати. Він стає рабом себе самого. Натомість вибирання добра, тобто справжня свобода, можливе для здійснення лише у світлі розуму, який шукає істину.

Згідно з християнським Об’явленням, кожна людина у своєму раціональному сумлінні має здатність розрізняти добро та зло. Але це світло часто затьмарене, і після гріхопадіння, часто обманює та веде на фальшиві стежки. Іншими словами, розум самостійно не здатний дати людині її свободу, хоч вона має її від природи. Щоб її осягнути, вона потребує об’явлення та віри. Отож, у виборі однієї чи іншої релігії, можливість вибирати збережено, але не саму свободу. А це тому, що не всі релігії є однаково істинними, а лише істина дозволяє бути справді вільними. Всі релігії дають можливість бути вільним, натомість лише одна – бути справді вільними.

В Апостольському повчанні «Ecclesia in Medio Oriente» Папа Венедикт XVI засуджує релігійний релятивізм, який стверджує нібито істинність всіх релігій. Так, релігійна свобода є природнім правом, що означає, що не можна насильно примушувати когось до якоїсь конкретної релігії. Але це природне право не означає «сваволі», не є байдужим до істини, воно шукає істини та добра, на що може дати відповідь лише справжня релігія. Лише вона робить справді вільними. І якщо правильним є визнавати свободу релігії, то слід також визнати, що існують релігії, які, один раз вибрані, наносять їй шкоду.

Якщо на свободу дивитися лише, як на сваволю, то її можна здійснювати і без посилання на істину. Але якщо мається на увазі свободу, як право, здійснення якого пов’язане з добром, то без істини вона не існує. А це означає, що свобода має безпосередній зв’язок з Богом, а, отже, і з релігією.