Оновлення в послідовності. 50-річчя Другого Ватиканського Собору (8)

Дуже часто чуємо чи говоримо: «Церква щось зробила чи не зробила», або: «Церква повинна щось зробити». Але, що ми маємо на увазі, коли говоримо «Церква»? Щоб дати відповідь на це запитання, не можемо обминути Догматичну Конституцію Другого Ватиканського Собору про Церкву «Lumen gentium». Бо проблеми з сьогоднішніми дискусіями про Церкву полягають саме у тому, що дуже часто ті, які про неї говорять, не знають її зсередини. Як наслідок, вони виражають радше свої невпорядковані відчуття, а не говорять про ту дійсність, яка спричиняється до того, що люди бажають творити одне тіло, яке ми називаємо «Церквою».

Під час Другого Ватиканського Собору часто повторювалося запитання: а що Церква може сказати про себе саму. Відповідаючи, через Собор, Церква представляє себе, як Божий люд, Христове Тіло та храм Святого Духа. Отож, ми є Церквою не тому, що нам подобається бути членами міжнародної асоціації, голова якої знаходиться в Римі, але через те, що Пресвята Тройця бажає мати конкретну спільноту, яка ґрунтується на трьох основних елементах: Божому слові, Святих Тайнах та ділах милосердя. І якщо хтось хоче говорити про Церкву, то не може обминути цього церковного самовизначення, навіть якщо він є невіруючим та його не поділяє.

Папа Венедикт XVI в одній із своїх книг стверджує, що Церква не є «групою інтересів», а її завданням не є «виробляти якийсь продукт та успішно його продавати», але «утримувати в глибоких стосунках з самим Богом спільноту вільних людей, яка огортає всі народи та культури».

Отож, коли говоримо «Церква», то ми не повинні думати лише про Папу та священиків. Другий Ватиканський Собор відновлює усвідомлення того, що увесь Божий люд є пророчим, священичим та царським народом, що всі покликані до святості. Тому, перш ніж щось сказати про Церкву, даймо собі відповідь на запитання: «Чи ця Церква є кращою, чи гіршою з причини мого способу життя?»