Оновлення в послідовності. 50-річчя Другого Ватиканського Собору (5)

На основі авторського циклу передач священика-єзуїта Даріуша Ковальчика далі знайомимося з діяльністю та плодами Другого Ватиканського Собору.

Першим плодом цієї епохальної церковної події, 50-річчя якої відзначатимемо у жовтні, була конституція про священну літургію. На початку цього документу стверджується, що Церква вважає рівними за правами та гідністю усі законно визнані обряди, однак, висловлює побажання, щоб вони були переглянуті в дусі здорової традиції та щоб їм було дано «оновлену життєву силу». Отож, як бачимо, літургійне оновлення не касує минулого, яким жили численні покоління віруючих. Навпаки, воно повинне бути закоріненим в традиції.

Можна сказати, що конституція про літургію стала фундаментальною для соборового оновлення. У дійсності, більшість католиків усвідомили реформу, започатковану Собором, саме через літургійну реформу. Не випадково початком численних католицьких рухів став оновлений літургійний досвід. Але з іншого боку, саме літургійна реформа до сьогодні спричиняє також непорозуміння й поділи.

Крайніми є позиції і тих, які заперечують цю реформу та вважають її основною причиною кризи Церкви, як також тих, які, здається, відкидають усе те, чим жила Церква багато століть до Другого Ватиканського Собору. В перспективі таких крайніх позицій важливою є думка теперішнього Папи, який ще як священик-богослов брав участь в цьому Соборі. Він був прихильником літургійного руху, який випереджував Другий Ватиканський Собор, але також протиставляється розумінню літургії, як «свавільно змінюваного механізму». Венедикт XVI намагається переконати нас, що справжня літургійна реформа не полягає у відкиданні того, що було в минулому та в людських винаходах, але – в пробудженні внутрішнього відчуття сакрального.