Бесіди про соціальну доктрину Церкви (55) Загрози так званої "культури ринку" (Аудіо+текст)

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

*********************************************************

«Спільні добра купити неможливо». Статтю під таким заголовком нещодавно опублікувало католицьке інформаційне агентство ZENIT. У ній італійський банкір та економіст Карміне Табаро ділиться своїми думками про те, як капіталістична економічна культура здійснила, так би мовити, «тихий переворот», змінюючи роль економіки, праці та людської особи.

Автор зазначає, що як дослідник соціальної доктрини Церкви та ринкової економіки, працюючи в банківській сфері, він зауважив, як ринок змінив своє обличчя та настільки проникнув в наше життя, що захопив сфери, які, як нам здавалося, абсолютно чужі економічним та комерційним стосункам. Пануюча капіталістична економічна культура перемінила роль ринку, економічні взаємини, розуміння спільного добра, людських взаємин. І ця революція, ділиться він, застала християн неготовими до євангелізації економічної сфери, не зважаючи на різні заклики Церковного Вчення, і ця пасивність, за дуже незначними винятками, послабила його пророчу роль, зводячи його до виключно теоретичних розмірковувань.

Церква, однак, закликає мирян, які перебуваючи в найрізноманітніших суспільних взаєминах, взяти на себе непросте заняття евангелізування еконономічної сфери, несучи і туди Добру Новину Воскреслого Христа й спонукуючи задуматися над, що етика спільного добра, яка випливає з цієї благовісті, є справді фундаментальним елементом для щоденного життя та дійсно цілісного розвитку.

Слід перестерегти сучасне покоління перед небезпекою, що випливає з утвердження «культури ринку», яка вважає законним продавати та купувати також і недоступні блага, такі як старі й нові спільні блага та людське життя. Ми, як християни, – пише Карміне Табаро, – переконані, що існують спільні речі, які повинні бути вийняті з логіки спекулятивного обніму, оскільки належать до іншої сфери – до логіки братерського обміну, логіки дару та безкорисливості. Але останніми десятиліттями ми стали свідками утвердження «раціональної ринкової логіки», спонукуваної виключно примноженням користі.

Чого ж слід боятися, якщо прямуємо до суспільства, в якому все продається, в тому числі і спільні блага? Сьогодні ми є свідками процвітаючого ринку речей, які прямо заворкують гідність людини. Донорство перетворилося в ринок людських органів. Сьогодні можна винайняти материнське лоно чи придбати чоловіче сім’я. Продаються місця праці, купуються, так би мовити, «права» обминати деякі правила, відбувається торгівля екологічними квотами, бачимо мовчання міжнародної спільноти на виразні порушення прав людини в певних частинах світу в обмін на товари і ресурси.

Теорія та практика фінансового капіталізму вважає, що ця «культура» приносить виключно вигоду, тому що ринок вважається найкращим способом вкладання ресурсів. Забуваючи при тому, що ринком можна маніпулювати, та про очевидні наслідки економіки, позбавленої етики, яка є коренем існуючої кризи. Прибічники того, щоб зростав ринок спільних благ, які раніше були з нього виключені, вказують на те, що це сприятиме прозорості: лікарні будуть забезпечені кров’ю для невідкладних випадків; якщо хтось не хоче інвестувати в екологічно чисті технології, нехай заплатить більший податок, і так далі.

Але при такому баченні, як це трапляється у випадку будь-яких ідеологій, тим, хто втрачає, є цілісна людська особа. Насамперед, цей підхід становить загрозу для рівності. У суспільстві, в якому все продається, якість життя завжди стає гіршою для того, в кого менше засобів. І якщо єдиною вигодою від багатства було б лише мати можливість провести екзотичну відпустку, придбати люксусове авто, гарніший дім, то відмінність між багатими й бідними могла б вважатися раціональною. Але якщо доступ до багатства означає мати ексклюзивний доступ до набуття суттєвих елементів якості життя, таких як здоров’я, освіта та, наприклад, справедливість в судах, то такий стан є неприйнятним. Описана вище «економічна культура» сприяє зростанню нерівності. Принципи фінансового капіталізму не рахуються з подальшим зростання нерівності в світі, яка, заміть того, щоб зменшуватися, стає структурним елементом також і розвинених країн.

Прихильники фінансового капіталізму, самі собі це постановивши, зводять ринок до місця, яке не має етичного виміру. Але так не є. Куплена кров для переливання це не одне і те ж, як кров дарована. І лише ця остання є жестом братерства, тим невід’ємним добром, яке вчиняє людину щасливішою. «Культура ринку», натомість, оцінюючи спільні блага та людську особу, позбавляє їх абсолютної онтологічної цінності, яку вони мають і задля яких не можуть бути простим об’єктом купівлі-продажу. Багач, який купує орган в людини, чи її тіло у випадку проституції, чинить морально неприйнятний вчинок, адже зводить особу до речі.

Переважаюча економічна теорія добровільно відкидає будь-яку аргументацію етики спільного блага, адже сам ринок вважається відмінним збором інформацій, цін, стимулів, і на такій основі важко діалогувати з сферою моралі. Сучасний ринок можна охарактеризувати словами: «Той, що знає ціну всього та вартість нічого». Християнською відповіддю на такий підхід може стати індійське прислів’я, яке повторювала блаженна Мати Тереза з Калькутти: «Все, що не подароване, є втраченим».