Бесіди про соціальну доктрину Церкви (54) Екологічні теми в енцикліці Caritas in Veritate (Аудіо+текст)

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо, присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

************************************

Серед тем, якими займається соціальна доктрина, є також екологічні питання. Попереднього разу нашу зустріч з соціальним вченням Церкви ми присвятили питанням навколишнього середовища у світлі соціальної енцикліки Папи Венедикта XVI «Caritas in veritate» (Любов у істині), розглядаючи їх на основі однойменної статті італійського професора Розаріо Сітарі, опублікованої католицьким інформагентством ZENIT.

Автор, пригадавши про те, що взаємини людини з навколишнім середовищем та використання природних ресурсів вже обговорювалися в соціальних енцикліках попередніх Римських Архиєреїв, зазначає, що Венедикт XVI пропонує систематичне викладення цієї теми.

Одним з аспектів, який показує душпастирську уважність до динаміки екзистенційних проблем є демографічне питання. В соціальній енцикліці Папи Венедикта XVI бачимо спробу запропонувати таке поєднання між вірою та життям, на якому ґрунтується цілісний розвиток людини, що виражається в далекоглядному використовуванні ресурсів та у відповідальному батьківстві.

В енцикліці Centesimus annus, написаній з нагоди 100-річчя першої соціальної енцикліки Папи Лева ХІІІ, блаженний Іван Павло ІІ вказував на те, що коренем нерозважливого нищення природного середовища є «антропологічна помилка»: замість здійснювати роль Божого співробітника в ділі творіння, людина поставила себе на місце Бога. Сучасне людство повинно усвідомлювати свої обов’язки та завдання перед майбутніми поколіннями. Блаженний Іван Павло ІІ вказував і на те, що в той час, коли прикладаються значні зусилля для збереження природного середовища різних тваринних видів, мало зусиль прикладається для збереження моральних умов «людської екології».

Папа Венедикт XVI бере з цього спонуку для того, щоб перестерегти сучасників перед «абсолютизмом техніки», сьогодні ще більше небезпечним з огляду на те, що біотехнології, породжені матеріалістичною та механістичною концепцією людського життя, дають людині змогу маніпулювати ним. Він додає, що те, як людина поводиться з навколишнім середовищем, впливає на те, як вона поводиться з собою, і навпаки. Нищення природи тісно пов’язане з культурою, на якій ґрунтується людське співжиття. Книга природи – одна і нероздільна, як в питаннях навколишнього середовища, так і щодо людського життя, статевої сфери, родини й суспільних взаємин. І ця неподільність вказує на те, що вивчення навколишнього середовища вимагає міждисциплінарного підходу.

Екологічні вказівки енцикліки Caritas in Veritate Венедикт XVI також повторив у своєму посланні з нагоди Всесвітнього Дня миру, що відзначався 1 січня 2010 року на тему «Якщо хочеш плекати мир – бережи діла творіння». Папа зазначає, що поєднати вимоги навколишнього середовища з вимогами розвитку не означає абсолютизувати природу чи вважати її важливішою за особу. Ні, йдеться про те, щоб шанувати «граматику», яку Творець вписав у Своє діло, довіряючи людині завдання сторожа та відповідального адміністратора творіння. Не слід дивитися на вимоги навколишнього середовища, як на зобов’язання, які стоять перед економічною діяльністю, тобто лише як на елемент додаткових видатків чи інвестицію в потенційний прибуток, а радше рахуватися з «концепцією людської екології» в якнайширших горизонтах, пам’ятаючи і про користь, яка випливає з принципів самопідтримуваності та відновлюваності. Ось тут можна побачити, як перетинаються два невід’ємні завдання: збереження навколишнього середовища та розвиток.

Екологічні взаємозв’язки та знання потрібно розглядати в конкретних інституціональних контекстах та в реальних ситуаціях, зважаючи також і на існуючі економічні та політичні проблеми. Адже заходи, розумно впроваджені в певній дійсності, можуть стати неможливими до виконання, а навіть, шкідливими в іншій. Тут не йдеться про недовіру до розуму, але радше про те, щоб поставити на місце абстрактну раціональність інтелектуального авангарду, що претендує на те, щоб встановити для всіх однакові параметри розвитку та якості життя, не беручи до уваги справжні прагнення громад, які самі повинні висловлюватися щодо власних колективних уподобань. Економіка може прискорити ці процеси, виконуючи виховну функцію, спрямовану на зростання екологічної відповідальності.

У згаданому посланні на День миру Папа зазначав, що збереження навколишнього середовища є суттєвим елементом мирного співжиття людства, пригадуючи про те, що ще 1990 року блаженний Іван Павло ІІ говорив про «екологічну кризу», вказуючи на «невідкладну моральну необхідність оновленої солідарності». Ця криза стосується кліматичних змін, розширення пустинь, виснаження та втрати значних сільськогосподарських угідь, забруднення водойм, втрати біологічної різноманітності, збільшення природних катастроф, вирубування лісів. Венедикт XVI вказує також на конфлікти, спричинені доступом до природних ресурсів, та явище «екологічних біженців» – людей, які задля спустошення навколишнього середовища, в якому живуть, змушені його залишити.

Перед обличчям згаданих проблем, які наносять тяжкий удар дотримуванню прав людини, таких як право на поживу, на здоров’я чи розвиток, енцикліка Caritas in Veritate наголошує на необхідності дозрівання «солідарного сумління», яке розглядатиме поживу й доступ до води, як загальне право всіх людей, без розрізнень та дискримінації. Економісти мають свою частку в цьому завданні, але, без сумніву, не буде розумним вимагати від економіки те, чого вона не може дати. Вона не замінить етики та політики.

Значення та дієвість послання перестороги та надії, яким пронизана Caritas in Veritate, можна висловити цими кількома рядками: «Криза зобов’язує нас перепроектувати наш шлях, створити нові правила та знайти нові форми завдань, наголошуючи на позитивному досвіті та відкидаючи те, що було негативним. Таким чином, криза стає нагодою для розпізнавання та нового проектування. І в цьому ключі, сповненому довір’я, а не безкомпромісного підпорядкування, треба долати труднощі теперішнього часу».