Христові чуда не є демонстрацією сили, але знаками Божої любові. «Ангел Господній» з Папою 8 липня 2012

«Дорогі брати і сестри, з радістю відтаю вас тут, у Кастель Ґандольфо, куди я прибув кілька днів тому. Щиро вітаю місцеву громаду та бажаю всім родинам змогти знайти час на відпочинок і фізичну й духовну віднову», – цими словами Папа Венедикт XVI привітав після проказування молитви «Ангел Господній» паломників та місцевих жителів, які опівдні, 8 липня 2012 р., зібралися на внутрішньому подвір’ї літньої Папської резиденції в Кастель Ґандольфо, щоб помолитися традиційну Богородичну молитву.

Своє повчання, виголошене перед проказуванням молитви, Святіший Отець присвятив євангельському уривкові, з якого походить відома фраза «Немає пророка у своїй батьківщині» (пор. Мк, 6,4). Одного разу Ісус, після того, як залишив Назарет, ходячи і проповідуючи та чинячи чуда, повернувся до рідного краю та розпочав навчати в синагозі. Його земляки дивувалися Його знанням, знаючи Його як «сина Марії, теслю», що жив між ними, і, замість прийняти Його з вірою, обурювалися. «Цей факт можна зрозуміти, – зауважив Венедикт XVI, – адже фамільярність на людському рівні стоїть на перешкоді тому, щоб вийти поза дійсність, щоб відкритися на божественний вимір». Сам Ісус наводить приклад ізраїльських пророків, які не мали визнання у своїй батьківщині, і через таку духовну замкненість Він не зміг вчинити в Назареті жодного чуда. «У дійсності, – пояснив Папа, – Христові чуда не є демонстрацією сили, але знаками Божої любові, яка здійснюється там, де зустрічається з вірою людини».

На перший погляд, – вів далі Святіший Отець, – може здаватися, що Ісус намагається пояснити погане прийняття, отримане в Назареті, але, наприкінці розповіді читаємо, що Він дивувався їхньому невірству. Зчудуванню земляків відповідає, певним чином, здивування Ісуса. Він знає, що жодного пророка не приймають в його батьківщині, але закритість серця назаретян залишається загадкою: як це можливо, що вони не розпізнають світло Істини? Чому не відкриваються на доброту Бога, Який бажав розділити з нами нашу людську природу. «В той час, як ми завжди шукаємо інших знаків, інших чудес, ми не зауважуємо, що справжнім знаком є Він сам, Бог, Який прийняв тіло, Він є найбільшим чудом всесвіту: вся Божа любов зібрана в людському серці, в обличчі людини», – зазначив Папа.

«Тією, яка справді зрозуміла цю дійсність, – сказав на завершення Венедикт XVI, – є Пречиста Діва Марія, названа блаженною, тому що повірила. Марія не зневірювалася Своїм Сином: Її здивування Ним, бачачи Його настільки людським, й, одночасно, настільки Божественним, сповнене віри, любові та радості. Вчімося від Неї, нашої Матері у вірі, розпізнавати у людській природі Христа досконале об’явлення Бога», – закликав Святіший Отець.