Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо, присвячена темі соціального
служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна
тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий
випуск з цієї серії:
************************************
Прийшов
час відпусток, і в цьому контексті часто говоримо про контакт з природою. Про це також
пригадує нам Папа Венедикт XVI. Серед тем, якими займається соціальна доктрина, є
екологічні питання. Сьогодні нашу зустріч з соціальним вченням Церкви хочемо присвятити
питанням навколишнього середовища у світлі соціальної енцикліки Папи Венедикта XVI
«Caritas in veritate» (Любов у істині).
Дану тему висвітлимо на основі статті
«Теми навколишнього середовища в Caritas in veritate» італійського професора
Розаріо Сітарі, опублікованої католицьким інформагентством ZENIT. Автор зазначає,
що взаємини людини з навколишнім середовищем та використання природних ресурсів вже
обговорювалися в соціальних енцикліках попередніх Римських Архиєреїв, але Венедикт
XVI пропонує систематичне викладення цієї теми.
Одним з аспектів, який показує
душпастирську уважність до динаміки екзистенційних проблем є, наприклад, демографічне
питання. Професор Сітарі зауважує, що в часи написання енцикліки Populorum progressio
Папою Павлом VI, населення землі зростало швидше, ніж доступні ресурси, так що душпастирські
вказівки визнавали за владою можливість вживати відповідних заходів, але «завжди згідних
з природним законом та з пошаною до справедливої свободи пари», яка є носієм невід’ємного
права на подружжя та продовження роду. А вже через двадцять років, коли демографічна
ситуація набрала протилежного значення, тобто, на півдні планети тривало зростання
кількості населення, а на півночі – тривожне зменшення народжуваності, енцикліка Sollicitudo
rei socialis блаженного Івана Павла ІІ наголошує на неморальності будь-яких кампаній,
спрямованих проти народжуваності. А в контексті усвідомлення обмеженості доступних
ресурсів, вказується на необхідність шанування цілісності та ритмів природи, беручи
їх до уваги під час планування розвитку.
В соціальній енцикліці Папи Венедикта
XVI бачимо спробу запропонувати підхід поєднання між вірою та життям, на якому ґрунтується
цілісний розвиток людини, який виражається в далекоглядному використовуванні ресурсів
та у відповідальному батьківстві. Венедикт XVI називає соціальною та економічною необхідністю
готовність інституцій впроваджувати такі заходи, які сприятимуть центральній ролі
та цілісності сім’ї, заснованої на подружжі між чоловіком та жінкою, яка є першою
і життєдіяльною клітиною суспільства. Папа пригадує про принцип пошани до життя та
висловлює стурбованість з приводу того, що в різних частинах світу застосовуються
методи контролю за народжуваністю, які, серед іншого, змушують до вчинення аборту.
В
енцикліці Centesimus annus, написаній з нагоди 100-річчя першої соціальної
енцикліки Папи Лева ХІІІ, блаженний Іван Павло ІІ вказував на такі аспекти екологічної
проблематики. Насамперед, згідно з його ствердженням, коренем безумного нищення природного
середовища є «антропологічна помилка»: замість здійснювати роль Божого співробітника
в ділі творіння, людина поставила себе на місце Бога, і призвела до бунту з боку природи,
для якої вона стала радше тираном, а не управителем. Наступним елементом є пригадування
про те, що сучасне людство повинно усвідомлювати свої обов’язки та завдання перед
майбутніми поколіннями. Іншою справою, на яку звертав увагу блаженний Іван Павло ІІ,
є те, що в той час, коли значні зусилля прикладаються для збереження природного середовища
для різних тваринних видів, мало зусиль прикладається для збереження моральних умов
«людської екології».
Папа Венедикт XVI бере з цього спонуку перестерегти сучасників
перед «абсолютизмом техніки», сьогодні ще більше небезпечним з огляду на те, що біотехнології,
породжені матеріалістичною та механістичною концепцією людського життя, дають людині
змогу ним маніпулювати. Він додає, що те, як людина поводиться з навколишнім середовищем,
впливає на те, як вона поводиться з собою, і навпаки. Церква, за його словами, несе
відповідальність і за створіння, та повинна докладати зусилля для того, щоб ця відповідальність
мала вагу в суспільстві. Так чинячи, вона повинна захищати не тільки землю, воду,
повітря, як дари, дані нам Творцем, і тому належні всім, але також захищати людину
від самознищення. Нищення природи тісно пов’язане з культурою, на якій ґрунтується
людське співжиття: наскільки всередині суспільства пошанована екологія людини, стільки
ж користі буде і для навколишнього середовища. Книга природи – одна і нероздільна,
як в питаннях навколишнього середовища, так і щодо людського життя, статевої сфери,
родини і суспільних взаємин. І ця неподільність вказує на те, що вивчення навколишнього
середовища вимагає міждисциплінарного підходу. Детальніше про це – в нашій наступній
зустрічі.