Людина не віднаходить себе, коли замикається сама в собі. На загальній аудієнції з
Папою Венедиктом XVI 27 червня 2012
Наслідувати Бога означає вийти із замкнутості у собі та дарувати себе в любові. На
це звернув увагу Папа Венедикт XVI під час загальної аудієнції у середу, 27 червня
2012 р., присвятивши своє повчання одному з найдавніших гімнів християнської традиції,
що був «представлений святим Павлом в його, свого роду, духовному заповіті: в Посланні
до Филип’ян», написаному у в’язниці.
Незважаючи на загрозу своєму життю, Апостол
Народів випромінює радість з приводу того, що є Христовим учнем та прямує Йому назустріч,
для нього смерть є здобутком, а не втратою. «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу:
Радуйтеся!» – пише він. «Але як можна радіти перед обличчям неминучого засуду на смерть?»
– запитував Венедикт XVI, додаючи, що відповідь на це запитання знаходимо в середині
Послання до Филип’ян, у так званій Христологічній пісні, яка зосереджує свою увагу
на «почуттях» Христа. Ця молитва починається словами: «Плекайте ті самі почуття в
собі, які були й у Христі Ісусі» (Фил 2,5). А це, як випливає далі з тексту, любов,
великодушність, покора, слухняність Богові, дарування себе. Вчитися цих Ісусових почуттів
і є, за словами Папа, шляхом християнського життя.
Ісус, справді Бог і справді
людина, не переживає Своє «бути як Бог» як причину тріумфу чи панування, не як привілей
чи власність. Навпаки, Він понизив Себе аж до хресної смерті, в усьому вподібнився
до людини, крім гріха. «На Христовому хресті людина відкуплена, а досвід Адама перевернувся»,
– зазначив Святіший Отець, пояснюючи, що Адам, створений на Божий образ, бажав своїми
силами стати, як Бог, і в результаті втратив первісну гідність, натомість Ісус, будучи
Богом, занурився у людський стан, і через цілковиту вірність Отцеві, повернув людині
втрачену гідність.
«На молитві, через взаємини з Богом, ми відкриваємо розум,
серце та волю на діяння Святого Духа, щоб увійти в той самий динамізм життя», – вів
далі Венедикт XVI, додаючи, що людська логіка, навпаки, шукає самореалізації у владі,
в пануванні. Людина й далі не перестає «будувати Вавилонську вежу, щоб своїми силами
досягти величі Бога, бути як Бог». Але Втілення Божого Сина та хрест пригадують нам,
що повне самоздійснення полягає у підпорядкуванні людських прагнень волі Небесного
Отця. «Людина не знаходить себе, залишаючись замкненою в собі, самостверджуючись,
людина віднаходить себе лише тоді, коли виходить із замкненості в собі... і якщо Адам
хотів уподібнитись до Бога, то в цьому ще не має нічого поганого, але він помилився
ідеєю про Бога. Бог – це не Той, Хто бажає величі, Бог є любов, яка віддає Себе, спочатку
у Пресвятій Тройці, а далі – в творінні», – сказав Папа.
Далі Святіший Отець
вказав на те, що друга частина цієї христологічної пісні з Послання до Филип’ян зосереджується
на Отцеві, який вивищив Ісуса «і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем
Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик
визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця». Папа зауважив, що це той самий
Ісус, який вмивав ноги учням. За його словами, цей Новозавітний уривок дає нам дві
цінні вказівки щодо молитви. Перша – це звернення до Ісуса, як до Господа, як до єдиного
Пана, а тому слід мати таку шкалу цінностей, в якій першість належить Богові. Другою
підказкою є преклоніння, адорація, яку всі творіння повинні віддавати Богові. «Коліноприклоніння
перед Найсвятішими Тайнами чи вклякання під час молитви є, якраз, вираженням адорація
перед Богом, також і за допомогою тіла», – додав Венедикт XVI, а на завершення закликав
вірних під час молитви «зосереджувати свій погляд на Розп’ятому Христі, частіше перебувати
на Євахаристійній адорації, щоб дозволити увійти в наше життя любові Бога, Який покірно
понизився, щоб нас піднести до Себе».