Брак любові робить будь-яку хворобу ще важчою і, зокрема, це стосується дітей. Офіційне відкриття фундації "Flying Angels"

26 травня 2012 р., у Римі в приміщенні Посольства Італії при Святому Престолі відбулось офіційне відкриття фундації Flying Angels, головним завданням якої є допомога дітям з важкими патологіями, які походять з бідних країн та з убогих сімей. Урочиста церемонія відкриття пройшла за участю кардинала Анджело Баньяско, архиєпископа Генуї та Президента Єпископської Конференції Італії. Розпочинаючи свою промову до присутніх, кардинал Баньяско наголосив, що йому дуже приємно взяти участь у такій важливій події – народження нової доброчинної фундації, яка дбатиме про швидке розприділення важкохворих дітей по різних педіатричних лікарнях. Ініціатива заснування фундації вийшла від мешканців Генуї, яким не байдужа доля хворих дітей, батьки яких перебувають у скрутному економічному становищі.

Архиєпископ Генуї побудував свою промову на словах із Святого Письма, записаних у 18 розділі Євангелії від святого Матея: «Хто приймає дитину в моє ім'я, той мене приймає». Ці слова Ісуса звучать як заохочення і обіцянка: запрошення до того, щоб мати окремий дбайливий погляд на дітей, та обіцянка, що Ісуса можна зустріти у кожній дитині, яку приймаємо в Його ім’я.

Президент Єпископської Конференції Італії звернув увагу на те, що часто ми запитуємо себе: «Чому існує терпіння? Чому люди страждають? І, особливо, чому терплять діти?» Між моральним злом, яке дорослі іноді чинять, і тілесним терпінням є певний таємничий зв'язок, але зустрічаємось із дивною ситуацією: безневинні діти, які ще не встигли вчинити жодного зла, часто також зазнають тілесних страждань. У певний спосіб, моральний розлад людей частково викликає безлад у гармонії речей. Для прикладу, можемо придивитись екологічній ситуації: не дбаючи та забруднюючи екологію, ми спричинюємо різні хвороби, а отже, й терпіння.

Проте, такий погляд на речі не заспокоює нашої дозволеної цікавості. Попри все, важко зрозуміти, чому невинні діти, які не мають жодної моральної провини та відповідальності, зазнають страждання. Про терпіння дітей ми запитуємо нас самим, роздумуємо над цим разом з іншими, але це запитання неодмінно підноситься також і до Господа Бога. Перед стражданням невинних виринає інше запитання: «Де є Бог?» Але Господь є, Він недалеко, Він поруч із нами і відповідає нам у спосіб зовсім божественний. Бог відповідає нам Своїм Словом. А Його слово – це сам Ісус Христос, Який став людиною, щоб бути поряд із терплячою людиною, Він прийняв на себе усі болі та страждання світу.

Як наголосив кардинал Анджело Баньяско, Спаситель не позбавляє світ терпіння і фізичної смерті, яких Він сам зазнав у своєму тілі, але сходить до їх коріння, до гріха, розчиняє його у полум’ї Своєї любові і, таким чином, відкриває їх на світло, вчиняє їх вівтарем та джерелом відновлення. Ісус терпів добровільно і безневинно… Своїм стражданням Він не лише приймає наше запитання про терпіння, але й дає на нього відповідь: Своєю проповіддю і, особливо, Своїм стражданням, що є «навчанням хреста». «Власним терпінням увійти у терпіння Христа означає, отже, в окремим спосіб взяти участь у всезагальному спасінні», – підкреслив Президент Єпископської Конференції Італії, додаючи, що страждання не є безвихідною ситуацією, але дорогою надії, адже Господь вчинив із терпіння особливе місце зустрічі людини з Богом.

Далі кардинал Баньяско зупинився у своїх роздумах на іншому аспекті страждання: поширення терпіння також на рідних і близьких тієї особи, яка терпить з причини важкої фізичної недугу. Цей аспект є також важливим, бо заторкує стосунки між особою та суспільством. Архиєпископ Генуї заохотив присутніх призадуматись чи терпіння, якого зазнає окрема людина, є фактом виключно приватним, чи може, якимось чином, заторкує усю спільноту?! Кардинал пригадав, що Бог є один і єдиний, але не одинокий: три особи Пресвятої Тройці вказують, що один Господь є «сім’єю», спільнотою. А оскільки, людина сотворена на Його образ і подобу, то також не є одинокою: вона може себе реалізувати на землі лише у стосунках із своїм Творцем та іншими. З огляду на це, терпіння однієї людини стосується усіх, всього суспільства, яке не може залишатись осторонь цього страждання. Як наголосив кардинал, необхідно разом нести болі терплячої особи, бути поряд і підтримувати її; і тут не йде мова лишень про обов’язок з боку інших людей чи суспільства, але також й про усвідомлення самим хворим, що він має потребу в інших людях, у суспільстві.

Серед іншого архиєпископ Генуї зазначив, що брак любові робить будь-яку хворобу ще важчою і, зокрема, це стосується дітей. Як важливо бути поруч із терплячою особою, виявляючи усю свою любов та піклування. Це є обов’язком, в першу чергу, найближчих, але теж суспільства, що повинно належними засобами подбати про підтримку хворого та його родини.