Згода та однодушність, як фундаментальний елемент Церкви. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 18 квітня 2012

Як у випадку первісної християнської громади, так і нам молитва допомагає відчитувати особисту та колективну історію у правильній перспективі, тобто – в перспективі Божій. На це звернув увагу Папа Венедикт XVI під час загальної аудієнції у середу, 18 квітня 2012 р., зазначивши на її початку, що «після великих свят повертаємося до наших катехиз про молитву».

Святіший Отець пригадав, що остання зустріч з цього циклу, яка відбулася ще перед Страсним Тижнем, була присвячена постаті Пречистої Діви Марії, присутньої серед апостолів на молитві, коли вони очікували сходження Святого Духа. І як зауважив Папа, «молитовна атмосфера постійно супроводжувала первісну Церкву».

Присутність та діяльність Святого Духа проявилися не тільки у великій події П’ятидесятниці. Як розповідають Діяння Апостолів, після того, як святих Петра та Івана заарештовано, засуджено і, згодом, відпущено, вони повернулися до громади та розповіли, що мусіли витерпіти задля свідчення Ісуса Воскреслого. Тоді всі «однодушно піднесли голос до Бога», а наприкінці молитви «затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Святим Духом, і сміливо звіщали слово Боже» (пор. Ді 4,24.31).

Перше, на що звернув увагу Венедикт XVI, це те, що «перед обличчям небезпеки, труднощів, загрози, первісна християнська громада не намагається аналізувати те, як слід відреагувати, не шукає стратегії для захисту, не роздумує над заходами, які слід застосувати, але перед випробуванням молиться, шукає контакту з Богом». А особливістю цієї молитви є однодушність та згода всієї спільноти. «Ця згода, – зауважив Святіший Отець, – є фундаментальним елементом первісної громади та повинна завжди бути такою для Церкви». Те, що відбувається зі святими Петром та Іваном, стосується цілої спільноти, але перед обличчям переслідувань громада не лякається й не розколюється, але глибоко єднається в молитві. «Це, я б сказав, – додав Венедикт XVI, – перше чудо, що здійснюється тоді, коли вірні зазнають випробувань задля віри: єдність зміцнюється, замість руйнуватися, тому що її підтримує непохитна молитва».

Як читаємо в Діяннях Апостолів, громада просить на молитві не безпечного життя чи покарання для переслідувачів, а лише щоб була змога звіщати Боже слово (пор. Ді 4,29), тобто молиться за те, щоб не втрачати відваги віри та її звіщення, намагається аналізувати події, що сталися, у світлі віри. Молитва розпочинається згадкою про Божу велич та могутність, отож, усе в Його руках. Далі йде визнання того, що Бог вчинив, що Він ніколи не залишив свого створіння, не відвернувся від людини. Далі процитовано 2 Псалом, який говорить про спротив Богові та Його слову, і в цьому світлі розглядається все те, що сталося з Ісусом та Його послідовниками, адже громада це не просто збір людей, але – спільнота, що живе у Христі. «На молитві роздумування над Священними Писаннями у світлі Христового таїнства допомагає відчитувати актуальну дійсність в рамках історії спасіння, яку Бог здійснює у світі, який завжди є Його світом», – додав Папа, зазначаючи, що саме з цього й випливає прохання громади не про те, щоб бути захищеною чи мати успіх, але лише могти звіщати Боже слово і щоб це звіщення супроводжувала Божа рука.

І ось місце, де перебували учні, затряслося і всі сповнилися Святим Духом. «Місце затряслося, тобто віра має силу перемінювати землю та світ», – прокоментував цю подію Святіший Отець, додаючи, що плодом спільної молитви є дар Святого Духа, який підтримує та провадить вільне та відважне звіщення Божого Слова.

«Також і ми, дорогі брати й сестри, повинні вміти вносити події нашого щоденного життя в нашу молитву, щоб віднаходити їхнє глибоке значення», – сказав наприкінці Венедикт XVI, додаючи, що за прикладом первісної християнської громади, також і ми, «дозволяючи Божому слову просвічувати нас через роздумування над Святим Письмом, можемо навчитися бачити, що Бог присутній у нашому житті, присутній також і саме у важких хвилинах, і що все, навіть незрозумілі речі, є частиною досконалого плану любові, у якому остаточною перемогою над злом, гріхом та смертю є дійсно перемога добра, благодаті, життя, Бога».