Соціальне вчення Папи Венедикта XVI протягом 2010 р. (1) Бесіди про соціальну доктрину Церкви (41) Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

*******************************************

Міжнародний дослідницький центр соціальної доктрини Церкви ім. кардинала Ван Туана нещодавно опублікував «Третій Рапорт щодо Соціальної Доктрини Церкви у світі». Один з розділів цієї публікації присвячений соціальному вченню Папи Венедикта XVI на основі його промов у 2010 році. Кілька наших наступних передач, присвячених соціальній доктрині Церкви, представлять його зміст.

Як зауважує автор, а ним є архиєпископ Джампаоло Крепальді, теперішній ординарій Трієсте – дієцезії на півночі Італії, який раніше був Секретарем Папської Ради «Справедливість і мир», вчення Венедикта XVI щодо соціальної доктрини Церкви не стосується окремих соціальних тем, а радше, є свого роду орієнтиром для неї, вказівкою на теоретичні та життєві рамки, в яких повинно вміщуватися католицьке суспільне мислення та діяння.

У 2010 році Папа виголосив ряд промов такого характеру, головними з яких були: промова з нагоди прилюдного засідання Папських академій з 28 січня, проповідь під час Служби Божої з членами Папської біблійної комісії з 15 квітня, промова до учасників конгресу, присвяченого богослову Романо Ґвардіні, з 29 жовтня, промова до учасників пленарної зустрічі Папської Ради в справах культури з 13 листопада та до учасників зустрічі Міжнародної богословської комісії з 3 грудня. Проаналізувавши ці тексти, можна виокремити важливі повчання щодо доктринального та методологічного контексту соціальної доктрини Церкви.

Засідання Міжнародної богословської комісії, про яке щойно згадано, було скликане на пленарну зустріч для того, щоб, серед інших тем, обговорити питання, пов’язані з інтеграцією соціального вчення у ширший контекст християнського віровчення. Це дійсно важлива тема, оскільки соціальне вчення є справжнім та властивим знанням, яке слід розглядати в загальнішому контексті християнського вчення, перш ніж у зв’язку з так званими світськими знаннями з огляду на його міждисциплінарний характер. У своїй промові Венедикт XVI заторкнув згадану проблематику.

Святіший Отець зауважив, що «пізнання та любов підтримують одне одного». Той, хто любить, бажає дедалі більше пізнавати того, кого любить, одночасно, таке знання ніколи не є фактом лише пізнання, але також – любові. Отож, зауважує Венедикт XVI: «Той, хто відкрив у Христі Божу любов, влиту Святим Духом у наші серця, бажає краще пізнати Того, Який його любить, і Якого він сам любить». Любов не лише вимагає та спонукує до пізнання, вона сама є знанням. Ось чому, за словами Папи, праця богослова ніколи не має виключно інтелектуального характеру, але ґрунтується на любові до Бога, яку переживається у Церкві. Як бачимо, розум є незамінним для любові, так само любов незамінна для розуму. Ми можемо думати про Бога і передавати іншим свої думки завдяки тому, що Він обдарував нас розумом, гармонізованим зі Своєю природою. А Бог є Любов’ю та Істиною. Пізнаючи Його розумом, відкриваємо також джерело прощення, справедливості та любові. Таким чином, тема любові невіддільна від істини.

Венедикт XVI додає, що людина прагне систематизувати свої знання, тож пізнання про Бога виливається в науку, яку називаємо теологією. Але ця наука не утримується виключно завдяки логічним зв’язкам, без любові до Об’єкта своїх досліджень. Можна навіть сказати, що богослов’я є одним з виявів любові до Бога в Церкві.

Усе це має фундаментальну важливість і для соціальної доктрини Церкви. Вона, у дійсності, народжується з любові до Бога та стає любов’ю до ближнього в істині. Святіший Отець зазначає, що неможливо відокремити споглядання об’явленого Бога та милосердну любов до ближнього. Не існує справедливість без істини, повний розвиток справедливості неможливий, якщо її горизонт обмежується матеріальним світом. Зі слів Папи можемо зрозуміти, що соціальне вчення Церкви не може бути собою, якщо не буде вкорінене у християнському віровченні, яке завжди є, одночасно, істиною та любов’ю.

Зустрічаючись з учасниками Конгресу, присвяченого німецькому католицькому богословові італійського походження Романо Ґвардіні, черпаючи з його богословської спадщини, Венедикт XVI вказав, що особливістю християнського вчення є те, що, згідно з ним, людина перебуває у стосунках з Богом, які її випереджують і від яких вона не може звільнитися. Бог об’являє Себе як істину, але не абстрактну, а живу й конкретну в особі Ісуса Христа. З відкритості людини на істину випливає ethos – основа нашої моральної поведінки щодо ближнього, як вимога нашого існування: оскільки людина може зустріти Бога, то може також чинити добро. У цьому контексті можна ствердити, що вільним є той, хто є повністю тим, ким повинен бути згідно зі своєї природою.

Тему свободи Святіший Отець порушив у проповіді під час Євхаристійного богослуження з члена Папської біблійної комісії. Про це та про інші аспекти соціального вчення Венедикта XVI на основі його промов з 2010 року розповімо під час наступної зустрічі, присвяченої соціальній доктрині Церкви.