Обличчя вмираючого на хресті Спасителя навчає нас оберігати життя на будь-якій його стадії. Зустріч Папи Венедикта XVI з учасниками конгресу Папської Ради душпастирства охорони здоров’я

У суботу, 26 листопада 2011 р., Папа Венедикт XVI прийняв на аудієнції учасників Міжнародної конференції Папської Ради в справах душпастирства служби охорони здоров’я, яка роздумувала над завданнями цього душпастирства у світлі духовної спадщини блаженного Івана Павла ІІ.

Святіший Отець пригадав незабутній вклад свого попередника в душпастирство охорони здоров’я, зокрема, і через заснування 1985 року відповідної Папської Ради та встановлення Всесвітнього дня хворого. «Протягом довгих та насичених років свого Понтифікату, блаженний Іван Павло ІІ проголошував, що служіння хворій тілом чи духом людині становить постійний обов’язок уваги та євангелізації для всієї церковної спільноти, згідно з Ісусовим дорученням, яке Він дав дванадцятьом апостолам оздоровляти недужих», – підкреслив Венедикт XVI.

Цитуючи енцикліку «Спасенного болю» свого попередника, який писав: «Страждання, здається, належить до трансцендентного виміру людини, воно є однією з точок, у якій людина, певною мірою, “призначена” подолати себе саму», теперішній Папа зауважив, що Своїм воплоченням Бог не викорінив страждання, але через розп’яття об’явив, що «Його любов сходить до найглибшої безодні людини, щоб дати їй надію». Тому, служіння хворим, які часто є також самотніми й зазнають не тільки фізичного, але й морального і духовного болю, є упривілейованою нагодою свідчити спасенну Божу дію, Його любов до людини і до світу. За словами Святішого Отця, обличчя вмираючого на хресті Спасителя навчає нас «оберігати та підтримувати життя на будь-якій його стадії і в будь-яких умовах, в яких воно перебуває, визнаючи гідність та цінність кожної окремої людської істоти».

Венедикт XVI зазначив, що просвітлені Христовими смертю та воскресінням біль і страждання ми могли спостерегти в останніх роках земного життя Івана Павла ІІ, «стійка та певна віра якого пронизувала його фізичну слабкість, вчиняючи його недугу, переживану в любові до Бога, до Церква та до світу, конкретною участю в Христовій дорозі аж на Голготу».