Провалля смерті Бог заповнив безоднею Своєї любові. Папа Венедикт XVI відслужив заупокійну Службу Божу за кардиналів та єпископів

У четвер, 3 листопада 2011 р., Папа Венедикт XVI очолив поминальну Службу Божу в базиліці Святого Петра за упокій душ кардиналів, архиєпископів та єпископів, які упокоїлися протягом останніх 12-ти місяців. У цьогорічному жалобному списку дев’ять кардиналів, а серед ієрархів знаходимо імена, пов’язані зі служінням для українських католиків. Це – владики Юліан Ґбур та Славомир Мікловш.

Владика Юліан народився в українській родині у Польщі, де вступив до Товариства Божого Слова і від 1970 року душпастирював для греко-католиків у Польщі, виконуючи також служіння Візитатора для греко-католиків та радника Примаса у справах управління Українською Греко-Католицькою Церквою. З 26 квітня 1991 р. – протосинкел Перемиської греко-католицької єпархії, а 30 березня 1994 р. о. Юліана призначено єпископом-помічником Львівської архиєпархії УГКЦ. Того ж року він отримав єпископське рукоположення. 18 листопада 2000 р. владика Юліан Ґбур очолив новостворену Стрийську єпархію УГКЦ. В останні роки свого життя задля недуги вже не міг виконувати душпастирський уряд, тому єпархією від 2010 року управляв Апостольський Адміністратор владика Тарас Сеньків. Серце владики Юліана перестало битися 24 березня 2011 р.

21 липня 2011 р. в сербському місті Новому Саді упокоївся в Бозі владика Славомир Мікловш, єпископ-емерит Крижівської єпархії у Хорватії, яку він очолював від 1983 до 2009 року. Покійний Владика Славомир народився 1934 року в Дюрдьові (автономний край Воєводина у Сербії), закінчив богословські студії у Загребі (Хорватія) і 1964 року прийняв священицьке рукоположення. 1983 року Папа Іван Павло ІІ призначив його єпископом Крижівської єпархії візантійського обряду, до якої тоді входили греко-католики не тільки Хорватії, але й усієї колишньої Югославії. Як добрий пастир, владика Славомир Мікловш щиро дбав не тільки про своє духовне стадо, але й надавав духовну допомогу вірним сусідніх соціалістичних країн. У травні 2009 року Папа Венедикт XVI прийняв його зречення з уряду.

Під час проповіді, згадуючи спочилих у Бозі ієрархів, Венедикт XVI закликав піднести за них молитву, натхнену вірою у вічне життя та таємницею спільності святих. «Віру, повну надії, просвітлену Божим словом, яке ми вислухали», – додав Папа, пропонуючи кілька думок щодо літургічних біблійних читань цієї Служби Божої.

Уривок з Книги пророка Осії, за словами Святішого Отця, був дуже близьким Ісусові, Який, як читаємо у Євангеліях, неодноразово повторював 6-й вірш VI глави: «я прагну любові, а не жертви». Натомість другий вірш з цієї глави Христос особисто сповнив під час пасхального таїнства. «Через два дні він оживить нас, на третій день на ноги нас поставить», – пророкував Осія, а сам Спаситель казав: «Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб'ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне». Як розповідає святий євангелист Марко, учні не розуміли цих слів, але й боялися про них запитувати. «Також і ми, – сказав Венедикт XVI, – перед обличчям смерті не можемо не відчути думок та почуттів, які нам диктує наш людський стан». Але Бог стає настільки близьким до нас, що не зупиняється навіть перед проваллям смерті, і саме в цьому сповнюється пророчий «третій день».

Христова смерть, вів далі Папа, є джерелом життя, оскільки у ній Бог вилив на нас усю свою любов, заповнивши безодню смерті чимось ще більшим за неї. Таким чином, як пише святий Павло у посланні до римлян, смерть уже не панує над Ісусом Христом, ані над тими, які через віру та Хрищення, приєдналися до Нього.

І саме у Христі ця надія знаходить свій дійсний фундамент. Святіший Отець пригадав, що у Старому Завіті існувала загроза, що ця надія могла бути зведена до знаку, символу, пов’язаного зі змінами пір року, адже вірі Ізраїля загрожувало змішання з натуралістичними віруваннями Ханаану, але така віра не спроможна нікого спасти від смерті. Натомість, Боже втручання в історію людини не залежить від природних циклів. «Нове та вічне життя, – сказав Венедикт XVI, – є плодом хресного дерева, дерева, яке цвіте та плодоносить завдяки світлу та силі, що походять з Божого сонця. Без Христового хреста вся сила природи залишається немічною перед негативною силою гріха». Для цього була потрібна могутніша сила – «Любов, яка випливає з Божого “серця” та, об’являючи остаточний сенс творіння, його оновлює та спрямовує до початкової та остаточної мети».

Основою нашої надії, зазначив наприкінці Папа, є воля Отця і Сина, озвучена Ісусом у євангельському уривку, що прозвучав цього дня: «Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я». «Між тими, яких Отець дав Ісусові, є також і завжди пам’ятні наші брати, за яких ми жертвуємо цю Євхаристію: вони пізнали Бога через Ісуса, пізнали Його ім’я, а любов Отця, Сина і Духа Святого на них спочила, відкриваючи їхнє життя на небеса, на вічність. Дякуймо Богові за цей безцінний дар», – сказав Венедикт XVI.