Господь Бог і сьогодні веде Свій народ до свободи. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом ХVІ 19 жовтня 2011 р.

Сьогодні, 19 жовтня 2011 р., як і щосереди, на площі Святого Петра перед ватиканською базилікою відбулась загальна аудієнція з Папою Венедиктом ХVІ. Промовляючи до понад 30.000 прочан та побожних тиристів, які зійшлись цього дня, щоб почути повчання Папи та отримати від нього апостольське благословення, Венедикт ХVІ застановився над біблійним псалмом, який підсумовує всю історію спасіння, про яку нам розповідає Старий Завіт, тобто – над 136 (135) псалмом. Папа пригадав, що цю молитву подяки зазвичай співали на закінчення єврейської Пасхи; а тому не виключено, що сам Ісус молився тим псалмом під час Останньої Вечері із Своїми найближчими учнями.

136 псалом розповідає про великі діла, що їх вчинив Господь продовж історії для свого народу, прославляє кожне спасенне діло Господа Бога, подаючи після кожного рядка основну причину такої поведінки Сотворителя: «бо милість його вічна». Ця милість Господа, ця любов, (згідно із єврейським терміном, вжитим в оригінальному тексті), включає в себе вірність, милосердя, доброту, благодать, ніжність. Після потрійного заохочення до прослави Господа (ст.1-3), у четвертому стишку автор вшановує Бога, як Того, Хто «чинить великі дива», серед яких першим є, без сумніву, сотворення неба і землі. Саме у створінні Бог об’являється в усій Своїх доброті та красі.

У 136 псалмі коротко переказана книга Буття, зроблений короткий синтез сотворення. І хоча псалом нічого не говорить про сотворення людини, однак, це випливає із контексту, адже земля, небо, зірки, сонце і місяць, усе це сотворене для людини. І відразу автор переходить до свята Пасхи, пригадки про те, як Господь вивів Свій народ з єгипетської неволі, спогаду про день визволення, про момент, коли Бог могутньо втручається в історію людства, щоб принести йому свободу. Бог, як каже псалмопівець, «Червоне море розділив надвоє», переводячи Свій народ по суші і затоплюючи усе фараонове військо, що кинулось наздоганяти ізраїльтян. Розділення Червоного моря на дві частини вказує нам на Божі перемоги над усіма небезпечними силами природи. Єгиптян затоплено морськими хвилями, нечестивий поневолювач переможений Господньою потугою, в той час, як Божий народ може продовжити свій шлях до свободи, до визволення.

Коментуючи стишок, у якому автор розповідає, що Бог «вів Свій народ через пустиню», Папа наголосив на тому, що цей сорокарічний шлях пустинею був часом, коли вибраний народ вчився жити вірою, жити в послусі та підчиненю Божому закону. Це був час складний, але, воднораз, щасливий, позначений надією на Господа та дитячою довірою до Нього; був часом «молодості», як його називає пророк Єремія. Господь протягом сорока років провадив, вчив та любив Свій народ і, в кінцевому результаті, виконав Свою обіцянку – ввів вибраний народ до обіцяної землі, тобто, зробив дарунок Своєму людові, дав йому землю. «Однією з прерогатив Бога є «дарувати», – наголосив Папа, додаючи, що, отримавши такий дарунок, розпочинається щасливий період у житті цього народу, але, водночас, і час випробування і спокус.

Далі Святіший Отець зосередився над питанням: «Як ми можемо зробити цей псалом нашою молитвою»? Венедикт ХVІ вказав, що коли застановляємось над усіма чудами, які вчинив Господь стосовно вибраного народу, то для нас важливим є зрозуміти та пригадати про велику доброту Господа Бога і тоді ця пам’ять нам каже: Бог є, Бог добрий і милість Його вічна. І ми також маємо про що згадати, адже Бог і нам об’явив свою любов, воплотившись, ставши одним із нас, поживши серед нас, вийшовши на хресну смерть та залишившись із нами у Пресвятій Тайні Євхаристії та у Слові. А також протягом цих 2000 років історії Церкви, доброта Божа завжди, в різних ситуаціях, визволяла нас, переводячи через нелегкі роки. Але і кожен із нас, підкреслив Папа, має власну історію спасіння, яку повинен пригадувати і дякувати Богові за усі дари і за Його постійну допомогу.

На закінчення Вселенський Архиєрей підсумував, що 136 псалом «перевів нас через найважливіші етапи історії спасіння, аж до пасхального таїнства, у якому спасенне діло Бога досягає своєї кульмінаційної точки» і заохотив до прослави Бога:Творця, Спасителя і вірного Батька. А закінчив Святіший Отець словами святого Івана: «Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними» (1 Ів. 3,1).