Божа близькість перемінює дійсність. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 5 жовтня 2011

Під час повчання, виголошеного з нагоди загальної аудієнції, яка у середу, 5 жовтня 2011 р., зібрала на площі Святого Петра у Ватикані прочан, що прибули з різних куточків світу, Папа повернувся до циклу катехиз, присвячених молитві, в рамках якого протягом останніх загальних аудієнції він коментує Псалми. «Дорогі брати й сестри, – сказав Венедикт XVI, – звертатися в молитві до Господа завжди включає радикальний акт довір’я, усвідомлення того, що ввіряємося Богові, Який є добрим, “милосердним і милостивим, повільним до гніву й багатим любов’ю та вірністю”. Тому сьогодні я хочу разом з вами призадуматися над Псалмом, який наскрізь пронизаний довір’ям». Йдеться про 23-й (або 22-й за іншою нумерацією) Псалом, який розпочинається словами: «Господь мій пастир, нічого мені не бракуватиме».

Образ пастиря та овець пригадує атмосферу близькості, адже пастир знає своїх овець та кличе їх по-імені, а вони повністю йому довіряють. Пастир дбає про них і оберігає, а їм нічого не може бракувати, коли він з ними. «На буйних пасовиськах він дає мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імені свого ради», – молиться псалмоспівець.

Папа звернув увагу на те, що картина, описана автором, розташована у землях, які в більшості є пустельними, де пастир живе зі своїм стадом у випалених сонцем степах. Він, однак, вміє знайти місця, де є трава та свіжа вода. «Якщо Господь є пастирем, також і в пустині, в місці нестачі та смерті, не зменшується впевненість у радикальній присутності життя, настільки, що можна сказати: “Нічого мені не бракуватиме”. ... Також і ми, як псалмоспівець, якщо крокуємо за “Добрим Пастирем”, не зважаючи на те, якими трудними, виснажливими чи довгими можуть виглядати стежки нашого життя, часто також у пустинних безводних теренах, під пекучим сонцем раціоналізму, будьмо впевнені в тому, що під проводом Христа йдемо правильними дорогами, що Господь веде нас, завжди є близько і нам нічого не забракне», – сказав Венедикт XVI, зазначаючи, що саме тому, разом зі псалмоспівцем, можемо сказати: «Навіть коли б ходив я долиною темряви, я не боюся лиха, бо ти зо мною». «Хто іде з Господом, той навіть і в темних долинах страждань, невпевненості всіх людських проблем почувається в безпеці», – додав Святіший Отець, пояснюючи, що вислів «долина темряви» означає темряву смерті, тому перейти нею означає перейти через місце тривоги, через небезпеку, через загрозу смерті. Але автор молитви не боїться, бо знає, що Господь є з ним. Божа присутність перемінює дійсність, темна долина перестає бути небезпечною, позбавляється будь-якої загрози.

Тож наступний рядок Псалма: «Готуєш стіл для мене перед моїми противниками; ти голову мою помазав миром, переливається мій кубок», – говорить про те, що Господь вислуховує молитву. У первісному значенні згаданий стіл – це шкура звіряти, розстелена на землі, на якій складалася пожива для спільної трапези. Цей жест означає не лише ділитися хлібом, але також – розділити життя. Щедрий дар запашного мира, вилитого на голову, дає полегшу від пустельної спеки, відсвіжує шкіру та підносить дух. Переповнений келих – це символ свята. Усе разом – страва, олива та вино, є дарами які приносять життя та радість, вони виражають безкорисливість та повноту любові.

«Добрість і милість будуть мене супроводити усі дні життя мого, і житиму в домі Господнім по віки вічні», – завершує свою молитву псалмоспівець. Божі доброта та вірність супроводжують його, натомість його дорога отримала нове значення, вона стала паломництвом до Божого храму, в якому він прагне завжди перебувати. «Наслідування Пастиря приводить до його дому, саме це є метою кожного шляху – бажаний оазис серед пустелі, намет захисту від ворогів, місце миру, де день за днем можна зазнавати доброту та вірну любов Бога, в спокійній радості часу, який не має кінця», – сказав Святіший Отець.

Підсумовуючи, Папа зазначив, що цей Псалом запрошує нас відновити довір’я до Господа, беззастережно віддаючись в Його руки. «Просімо, отже, з вірою, – закликав Венедикт XVI, – щоб Господь дав нам благодать, аби також і на важких дорогах нашого часу завжди крокувати Його стежками, як покірне та слухняне стадо, щоб Він прийняв нас у Своєму домі, при Своєму столі, й привів нас до “спокійних вод”, щоб приймаючи дар Його Духа, ми могли напитися з Його джерел, джерел тієї живої води, яка “струмує в життя вічне” (Ів 4,14)».