Щоб здійснити свою місію, Церква повинна позбуватися зісвітчення. Зустріч Папи з німецькими мирянами-католиками, які беруть активну участь в церковному та суспільному житті

Якщо Церква хоче повністю здійснити свою місію, вона повинна позбутися зісвітчення, дбаючи про те, щоб покликання до відкритості переважило над увагою до організації та інституціоналізації. На це звернув увагу Папа Венедикт XVI, зустрічаючись 25 вересня 2011 р., наприкінці свого Апостольського Візиту до Німеччини, з католиками, які беруть активну участь в церковному та суспільному житті. Під час зустрічі, яка відбувалася у Фрайбургському концертному домі, Святіший Отець виголосив чи не найдовшу промову в рамках цього візиту, наголошуючи на необхідності очищення Церкви від духа цього світу.

Папа зазначив, що протягом десятиліть ми є свідками зменшення релігійності, віддалення значної частини охрищених від життя Церкви. Тож постає запитання: Чи не повинна Церква змінитися? Чи не повинна вона пристосуватися до сучасного часу, щоб досягнути тих, які перебувають в пошуках або сумнівах? Римський Архиєрей пригадав подію з життя блаженної Матері Терези з Калькутти, коли її запитували, що, на її думку, слід в першу чергу змінити в Церкві. Вона відповіла: «Вас і мене!» Цей момент, на думку Святішого Отця, виявляє дві речі: «з одного боку, черниця хоче сказати співрозмовникові, що Церква не означає лише інших, лише ієрархію, Папу та єпископів, Цервою є всі ми, які охрищені, ... а з іншого боку, вона, у дійсності, виходить із припущення: так, існує причина для зміни», адже «кожен християнин і кожна спільнота віруючих покликані до постійного навернення».

Але в чому має полягати оця зміна, чи йдеться про певного роду «реставрацію», чи про «виправлення», щоб повернутися на вірний шлях? За словами Єпископа Риму, ці та інші аспекти є важливими, але, якщо мова йде про Церкву, то «фундаментальним мотивом змін є апостольська місія учнів та самої ж Церкви». Церква повинна завжди перевіряти вірність цій місії, тому що через вимоги та обумовлення світу, «свідчення постійно затьмарюється, відчужують стосунки та починає робитися відносним її послання». І якщо є правдивим те, що Церква повинна завжди відкриватися на тривоги світу, історія показує нам також іншу тенденцію, тобто «Церкву, яка пристосовується до цього світу, стає самодостатньою та призвичаюється до критеріїв світу». «Тоді вона, – сказав Венедикт XVI, – надає більшої ваги організації та інституціоналізації, аніж своєму покликанню до відкритості». Але щоб виконати своє справжнє завдання, Церква «повинна завжди наново докладати зусилля для того, щоб позбуватися духа світу».

«Звільнена від його матеріального та політичного тягаря, Церква може краще та насправді по-християнськи посвятитися усьому світові» та «може знову з більшою легкістю жити своїм покликанням служіння поклонінню Богові та допомозі ближньому», – зазначив Святіший Отець, вказуючи на те, що в цьому полягає ще одна причина, аби вважати, що знову прийшов час відважно позбутися того всього, що є світського в Церкві, адже звільнена від зайвого тягаря світських елементів, вона стає здатною краще передати людям особливу життєву силу християнської віри.

«Не йдеться про те, щоб шукати якусь нову тактику для того, щоб перезапустити Церкву, – пояснив Папа. – Йдеться радше про те, щоб усунути все те, що є лише тактикою та шукати повної щирості, яка не затемнює і не утискає жодної з істин нашого сьогодення, але здійснює віру цілковито в сьогоденні, повністю живучи нею саме в простоті сьогодення, ведучи до повноти її самобутності, усуваючи з неї усе, що лише здається вірою, а насправді є переконаннями та звичками».

«Також і харитативні діла Церкви, – сказав Папа, – повинні надалі звертати увагу на вимогу належного відокремлення від світу, щоб запобігти тому, що перед обличчям зростаючого віддалення від Церкви пересохне їхнє коріння. Лише глибокі стосунки з Богом вчиняють можливою належну уважність до людини, подібно як без уваги до ближнього убожіє стосунок з Богом». За словами Венедикта XVI, бути відкритою до подій світу для Церкви, звільненої від світського, означає тут і тепер, словами і ділами, свідчити про верховенство Божої любові.