Підсумки зустрічі представників Церкви в Європі, присвяченої парафії

Стати «джерелом надії» в контексті, в якому матеріалізм і розчарування сприяють поширенню секуляризації. Таким є покликання парафій у Європі на думку священика Губерта Віндіша, викладача богослов’я Фрайбургського університету в Німеччині, який підсумовує напрацювання 26-ї Європейської зустрічі, присвяченої парафіям, яка минулого тижня відбувалася в угорському місті Ньїредьгаза.

Тема зустріч, в якій взяли участь представники 17 країн, була «Парафії – місця надії. Бути завжди готовими відповісти тим, хто запитуватиме про причини надії, що у вас». Вона стала нагодою порівняти ситуацію в Церквах східної та західної Європи, а також обмінятися досвідом в екуменічній сфері. За словами о. Віндіша, які наводить ватиканська газета «L’Osservatore Romano», сьогодні парафії визнаються місцем малих щоденних надій, як і інші місця. Слід, натомість, підкреслити, що існує також «велика надія, закорінена в Бозі, і яка є чеснотою, що від Нього походить». Щоб передавати цю надію, ті, хто живуть на парафії, повинні бути для світу «іконами Христа та неба», здійснювати певного роду «духовну прозорість», крізь яку можна буде розгледіти їхнє життя вірою та зв’язки братерства й дружби.

Отець Лука Брессан, який викладає душпастирське богослов’я в семінарії Мілану, вважає, що сучасна урбаністична культура «зобов’язує західне християнство серйозно переглянути форми своєї традиційної присутності між людьми», а це вимагає від парафій «терпеливого та уважного розпізнавання та душпастирської винахідливості». Серед шляхів здійснення цього завдання священик називає застосування зв’язків солідарності для звіщення універсального та безкорисливого виміру християнського спасіння. Слід будувати такі стосунки, які були б здатними вчинити церковні місця простором, який насправді керується іншою логікою, аніж світ, тією логікою, яка випливає з проповіді Божого Царства, здійсненої Христом.

Альфонс Боррас, священик з бельгійського міста Льєж, звертає увагу на те, що в наш час перервався зв’язок між місцевим життям та парафією, а тому, парафія може стати місцем надії лише тоді, якщо буде спільнотою, відкритою для всіх, не ставлячи попередніх умов. Місцеві Церкви не можуть думати, що вони зреформують суспільство, але парафіяни, які живуть вірою та надією, творять іншу теперішність довкола себе.