У чому полягає виховання? Через поріг тисячоліття з Іваном Павлом ІІ (53)

У лютому 1994 року, який був проголошений Міжнародним роком сім’ї, блаженний Папа Іван Павло ІІ написав окремий «Лист до сімей», наголошуючи не тільки на ролі сім’ї у суспільстві, але й на тому, що саме родина, сім’я є основним місцем передавання віри. Про виховання в сім’ї Папа Іван Павло ІІ написав наступне:

«У чому полягає виховання? Щоб влучно відповісти на це запитання, не можна оминути дві фундаментальні правди: по-перше, людина покликана до життя у правді й любові; по-друге, кожен самоздійснюється через безкорисливий дар себе самого. Це стосується як тих, які виховують, так і тих, кого виховують. Виховання, отже, становить особливий процес, у якому важливу роль відіграє взаємна спільність осіб. Вихователь є особою, яка «породжує» у духовному значенні. Під цим кутом зору виховання може одночасно вважатись справжнім апостолятом. Вона є життєвою комунікацією, яка не тільки будує глибокий зв’язок між вихователем і вихованцем, але вчиняє їх учасниками правди та любові, в остаточній меті, до якої кожна людина покликана Богом-Отцем і Святим Духом.

Виховання, насамперед, є щедрим обдаруванням людськістю з боку обидвох батьків. Батьки спільно передають свою дозрілу людськість новонародженій людині, а вона, в свою чергу, обдаровує їх новизною та свіжістю людськості, яку приносить із собою у світ.

Наскільки батьки, обдаровуючи життям, беруть участь у творчій діяльності Бога, настільки через виховання обидвоє стають учасниками Його батьківської, а, одночасно, і материнської педагогіки. Боже батьківство, згідно із святим Павлом, є прикладом для всякого отцівства і материнства у всесвіті (див. Еф 3, 14-15), а, особливо, є прикладом для людського материнства та батьківства. Цю Божу педагогіку найповніше навчило нас Відвічне Слово Отця, яке, стаючи людиною, об’явило людині справжній і цілісний вимір її покликання, тобто Боже синівство. Воно також об’явило їй, якою є властива суть виховання людини. Через Христа кожне виховання, у сім’ї і поза сім’єю, вводить у спасенний вимір Божої педагогіки, спрямованої до всіх людей і до всіх сімей, що досягає своєї повноти у пасхальному таїнстві смерті й воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. У цій кульмінаційній точці нашого спасіння починається процес християнського виховання, який, одночасно, є вихованням до повноти людськості.

Батьки є першими і головними вихователями своїх дітей. У цій сфері вони мають також фундаментальні завдання: вони є вихователями, бо вони – батьки. Однією з ділянок, у якій сім’я відіграє незамінну роль, є, очевидно, релігійне виховання, завдяки якому родина зростає як «домашня Церква».

Релігійне виховання і катехизація дітей ставить сім’ю перед Церквою як справжній суб’єкт євангелізації та апостоляту. Тут ідеться про право, тісно пов’язане з принципом релігійної свободи. Сім’ї, а конкретніше, батьки, мають право вибрати для своїх дітей такий спосіб релігійного чи морального виховання, який відповідає їхнім власним переконанням. Навіть тоді, коли вони довіряють ці завдання церковним установам чи школам, керованим чернечими особами, вони надалі повинні активно виконувати свою виховну роль», – наголосив блаженний Іван Павло ІІ у «Листі до сімей», написаному 1994 року.