2011-06-15 16:35:29

Бесіди про соціальну доктрину Церкви (11). Іван Павло ІІ - пророк соціальної доктрини Церкви


Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії: RealAudioMP3

******************************************

Іван Павло ІІ – пророк соціальної доктрини Церкви
(завершення)

У рамках «Бесід про соціальну доктрину Церкви» сьогодні завершуємо знайомство зі статтею «Іван Павло ІІ – пророк Соціальної Доктрини Церкви», автором якої є архиєпископ Джампаоло Крепальді, колишній Секретар Папської Ради «Справедливість і мир». Попереднього разу йшла мова про неодноразові сміливі заклики блаженного Папи на захист прав людини. Автор зазначає, що їх перераховувати було б надто довгим заняттям, але двох аспектів не можна обминути. Це – захист найубогіших з-поміж бідних, тобто, зачатих дітей, що живуть у лоні матері, дітей, які ще не бачили денного світла, та навчання про етичну основу прав, яка включає також і обов’язки.

В енцикліці Evangelium vitae блаженний Іван Павло ІІ порівнює ще ненароджених дітей з робітниками епохи Папи Лева ХІІІ. Той Папа, який вважається основоположником сучасної соціальної доктрини Церкви, понад сто років тому виступив на захист робітників, які були безправними та утискуваними. Тепер «найбіднішими» є діти, яким через легалізований державою аборт відмовлено у праві на життя. Таким чином, Іван Павло ІІ пропонував дивитися на права не в суб’єктивному та індивідуалістичному ключі, але як на такі, що ґрунтуються на об’єктивному вимірові людської природи, остаточним джерелом якої є Бог-Творець. Тема життя завжди була присутньою у його вченні, він неодноразово повторював, що першим між правами є право на життя. Так кажучи, він наголошував на тому, що якщо не шануватиметься це право, то не будуть пошановані й інші, а тому, швидше чи пізніше, це непошанування може привести навіть найдемократичніше суспільство до відвертих чи прихованих форм тоталітаризму.

Натиск Івана Павла ІІ на обов’язкові шанувати життя та наголошування на існуванні природної основи цих прав мало на меті вставити питання прав людини в рамки об’єктивності, щоб вирвати їх зі сфери сваволі. Саме на цьому ґрунті можна спостерегти відкрите протистояння Папи Войтили та модерного мислення. Такий підхід був свого роду новизною, адже намагався показати, що саме Церква, а не модерність, є справжнім подвижником людських прав. Провідною ниткою його повчань протягом довгого понтифікату можна назвати наступне: Церква захищає та поширює права людини, не виключаючи їх з середовища пов’язаних з ними обов’язків. Вона їх не ізолює від багатогранного виміру людської особи та не абсолютизує, а одночасно, зміцнює, оскільки виносить поза рішення окремої особи чи більшості.

Людина з модерним мисленням часто розуміє права, як чисто можливість щось робити, чи, радше, робити все. За таким ставленням забувається про те, що якщо існує можливість робити все, то це «все» включає також можливість заперечити самі права. Наочним прикладом цього є узаконення аборту. Можемо спостерегти, що претензії на абсолютність так насправді послаблюють права. Тому, вставляючи права у природній вимір, Церква дає їм сенс, захищає їх від сваволі та зміцнює. Іван Павло ІІ подолав погляд модерного мислення та захищав і міг захищати людські права завжди і всюди саме завдяки тому, що поставив їх на вимір, недосяжний для людини. Бо абсолютною гарантією людських прав є їх вкорінення у трансцендентній гідності людини, яка випливає також зі здатності спілкуватися з Творцем.

Джерелом соціальної доктрини Церкви є Боже «так» стосовно людини. На це Боже «так» Іван Павло ІІ відповів другим «так», тобто позитивною відповіддю людини Богові. Це означає, що в основі СДЦ є віра, а отже – безперервне навернення. Тому, також і вона вказує на необхідність навернутися від світу, який мріє будуватися власними руками так, ніби Бога немає, до світу, який визнає свою нездатність без допомоги з Висоти започаткувати гідне співжиття людей. Зрештою, на думку архиєпископа Крепальді, причиною кризи, в якій опинилась соціальна доктрина перед понтифікатом Івана Павла, було переконання в тому, що «світ вже настільки дорослий», що в політичному середовищі вже більше не потребує згадки про Бога. Але, як виявилося, ідею про особу та її гідність неможливо підтримувати, якщо вона не ґрунтується на стосунках з Богом.

Сьогодні ж належної відповіді шукають такі фундаментальні потреби людської особи, як прагнення істини та любові. І саме тому, мабуть, наступник блаженного Івана Павла ІІ, Папа Венедикт XVI продовжує лінію свого попередника, вказуючи на необхідність навернення до Бога, Який є Істиною та Любов’ю.







All the contents on this site are copyrighted ©.