Інтерв’ю з владикою Міланом Шашіком по завершенні беатифікаціної Служби Божої у Ватикані
У беатифікаційній Службі Божій на площі Святого Петра у Ватикані, під час якої Папа
Венедикт XVI проголосив блаженним католицької Церкви свого попередника Святішого Отця
Івана Павла ІІ, серед сотень ієрархів брав участь Преосвященний Владика Мілан Шашік, ЗМ,
Єпарх Мукачівської греко-католицької єпархії. Після закінчення богослуження архиєрей
відвідав Українську редакцію Радіо Ватикану та в ексклюзивному інтерв’ю поділився
своїми переживаннями з цієї нагоди. Варто зазначити, що владика Мілан є одним з-поміж
321-го єпископа, яких висвятив блаженний Іван Павло ІІ. В Україні служить ще один
єпископ, висвячений Папою Войтилою. Це Єпископ-помічник Києво-Житомирський РКЦ Станіслав
Широкорадюк, ОБМ.
Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з владикою Міланом Шашіком,
з яким розмовляв о. Тимотей Коцур, ЧСВВ: /– Преосвященніший
Владико, сьогодні, коли Святіший Отець Венедикт ХVІ зачитав акт проголошення Блаженним
Івана ПавлаІІ, над площами, над вулицями міста Риму знялася
буря оплесків, а на очах всіх вірних було видно сльози радості та зворушення. А як
Ви пережили цю подію беатифікації Івана Павла ІІ?
–
Так, Ви згадали сльози… Дійсно, сльози текли по моєму лиці сьогодні тому, що
Папа Іван ПавлоІІ для мене означає багато – в моєму особистому житті
як священика, і як єпископа. І я дуже вдячний Господеві, що мав таку нагоду бути сьогодні
тут, як був шість років тому на похороні. І як понад вісім років тому він поклав на
мене руки, коли мене висвячував у єпископи.
Я думаю,
що це було таке відчуття загальне всіх присутніх. Я дивився на єпископів, між якими
був, то в них була та сама реакція – сльози на очах тих сотень єпископів, які сьогодні
там були.
Це показує любов до Святішого Отця Івана
Павла ІІ, але я думаю, що в його особі – любов до Церкви, яку він очолював
з Божого провидіння 27років, і ми всі були свідками того, що через
нього Господь Бог дійсно Святим Духом провадить свою Церкву. І сьогодні це собі усвідомили,
що ця беатифікація дійсно була завершенням, можна сказати, його життя, але не його
діяльності .Багато людей у світі вважають себе учнями Івана Павла
ІІ і я думаю, що його наука продовжує діяти в житті людей.
– Отже,
сьогодні дійсно можна було побачити католицький вимір Церкви, коли звучали різні мови,
були присутні Владики різних обрядів, і таким відомим висловом Івана Павла ІІ, який
стосується України, також у певній мірі, є його слова, що Церква дихає двома легенями,
вказуючи на західну і східну традиції в Церкві. Єпархія, яку Ви очолюєте, є мультикультурною,
мультинаціональною. Як, власне, це дихання двома легенями переживає Церква на Закарпатті?
–
Богу дякувати, що католики обидвох обрядів, які живуть на Закарпатті, мають
добрі відносини. Церква візантійського обряду є більшістю і існує контакт,
є молитва не лише в тижні, коли молимось за єдність християн, але коли користаємо
взаємно і церквами: приблизно є двадцять римо-католицьких церков, в
яких моляться греко-католики і коло п’ятнадцяти греко-католицьких Церков, в яких моляться
також римо-католики. Це є добрим знаком, допомагає нам розв’язати ті проблеми з церквами,
які ми маємо, оскільки нам було повернено лише тридцять відсотків наших церков, а
сімдесят залишилось в користуванні братів православних. Але, з другого боку, це допомагає
будувати ті відносини, хоч стараємось, де існує така потреба і можливість, побудувати
і церкви. Дуже приємно було, наприклад, в минулому році, коли я посвячував одну церкву
там, де греко-католики молилисяпонад десять років у римо-католиків,
процесія на посвячення почалась з церкви римо-католицької, де зібрався народ. Ішли
потім спільно з римо-католицьким священиком до нової греко-католицької церкви, де
відбулось посвячення, де крім української Євангелії, було прочитано і на угорській
мові. І це дійсно допомагає, щоб ми жили як християни, бо як говорити потім про екуменізм
з іншими конфесіями, якщо би в Церкві, яку очолює один Пастир, ясно,
що невидимийГолова – це Ісус Христос, але видимий Його заступник –
Папа Римський, якби в такій Церкві ми не зуміли жити разом в порозумінні.
–
Сьогодні ми були свідками беатифікації Івана ПавлаІІ, а десять
років тому сам Іван ПавлоІІ, відвідуючи Україну, також беатифікував,
проголосив блаженними українських мучеників і преподобних, серед них був також Мукачівський
єпископ Теодор Ромжа, і, мабуть, Мукачівська єпархія готується відзначити цю десяту
річницю. Як в контексті теперішньої беатифікації Івана ПавлаІІ духовенство
і вірники на Закарпатті збираються вшанувати десятиріччя беатифікації Теодора Ромжі?
–
Я вже згадував про цю подію в моєму пастирському посланні на Пасху і оскільки
припадає також сота річниця народження блаженного Теодора Ромжі і сімдесят років від
його ієрейських свячень, яке виповниться в грудні, маємо декілька заходів на протязі
року, але головні відбудуться від 26 до 28 червня, коли відзначатимемо свято перенесення
мощей блаженного Теодора і також річницю десятиріччя беатифікації. Буде проведена
наукова конференція, торжественні богослужіння, паломництва з усієї єпархії. Я думаю,
що є постійне зростання культу блаженного Теодора, бо більше і більше відкриваємо
ту його велику любов до людей і до Церкви, і його любов, насамперед, до Господа, Якому
він довірив своє життя в тих трудних часах. Його приклад має нам що сказати сьогодні.
Я тішуся, що молоді люди все більше і більше тягнуться до наслідування блаженного
Теодора. В минулому році, коли було паломництво молоді, а цього року вже буде п’яте
піше паломництво з Хуста до Великого Бичкова, місця його народження,
виготовили для себе майки з видрукуваним на них його підписом, який зберігся. Цього
року знову це паломництво збере декілька сотень молодих людей, які проходять тих сімдесять
кілометрів в молитві, в роздумуваннях, і це постійно нагадує ту духовнуспадщину,
яку від нього маємо.
– Сьогодні маючи
нагоду промовити до всіх вірників Закарпаття, але також і до всіх наших слухачів,
які слухають нас в Україні і за кордоном, що б Ви хотіли побажати з Риму в цей святковий
день?
– Із щирого серця вітаю всіх слухачів
Радіо Ватикану, Української секції, вітаю всіх братів і сестер в Україні, які слухають,
і наших вірників на Закарпатті, і бажаю, щоби той приклад любові Святішого Отця блаженного
Івана Павла ІІ, приклад любові до України, до того народу, де він казав, що Україна
є лабораторією екуменізму, щоб нас заохотив дійсно шукати дороги єдності, дороги любові
й шанування різних традицій, бо в католицькій Церкві, хоч ми і є однією Церквою, маємо
різні традиції і мусимо їх шанувати, щоб кожний добре почувався в католицькій Церкві,
що то є його домівка. І це є дуже важливо. Тому я бажаю, щоб ми були прикладом толерантності,
а, насамперед, християнського життя, щоб Євангеліє закорінювалося в наших словах і
ділах.
Нехай Господь Бог благословить всю Україну,
всіх людей, які в ній живуть, весь український народ./