Через Великий Піст з Слугою Божим Іваном Павлом ІІ (4)

Дорогі в Христі, вже вчетверте протягом цього Великого Посту ми зустрічаємося в ефірі Ватиканського радіо, щоб призадуматись над значенням цього благословенного передпасхального періоду для нашої віри і нашого християнського життя. Для цього ми обрали провідником Слугу Божого Івана Павла ІІ, щоб на основі його повчань гідно виконувати своє покликання щодо Бога та щодо ближніх.

До сьогодні ми коротко зупинилися над деякими думками Великого Папи, які він адресував вірним і всім людям доброї волі від 1979 до 1993 року. При цьому ще раз переконалися, як Вселенський Архиєрей невтомно і рішуче закликав до діл милосердя і любові, використовуючи нагоду Великого Посту, коли кожна християнська душа, вдивляючись в страждаючого Ісуса Христа, шукає того, щоб відповісти взаємністю на цей невимовний акт Божого приниження, особливо маючи перед очима найбільш потребуючих. Отож, сьогодні продовжуємо нашу спільну духовну мандрівку разом з Папою-слов’янином.

«Сім’я на служінні любові, а любов на служінні сім’ї». Вибираючи у 1994 році таку тему для свого чергового Великопосного послання, Слуга Божий Іван Павло ІІ, бажав закликати всіх християн перемінити свого життя, змінити свої взаємини, щоб стати справжньою закваскою, що сприяє розвитку любові і солідарності в сім’ї: важливих цінностей для суспільного і християнського життя.

Сім’я є найпершим місцем виховання і практикування братерського життя, любові, солідарності. Через взаємини в сім’ї вчимося поважати інших і завжди залишати в серці місце для тих, хто найбільше цього очікує. Життя у спільноті є також запрошенням до взаємного розподілу дібр, що допомагає звільнитися від власного егоїзму. Батьки своїм прикладом і вихованням допомагають зростанню почуття солідарності в душах дітей. Таким чином, кожен з нас від самого дитинства покликаний практикувати піст і різного роду відречення, щоб пізніше зміцнювати свій характер і панувати над своїми інстинктами.

За словами Папи, у стосунку до цінностей, які собою представляє сім’я, християни завжди повинні черпати з прикладу Пресвятої Богородиці, яка поспішає допомогти своїй тітці Єлизаветі (пор. Лк.1,39), хоча й сама тоді вже була вагітна. «Звернімо також і ми в цей час, – закликав Вселенський Архиєрей, – нашу особливу увагу, на страждання і убогість сімей, велике число яких перебуває за межею бідності, не маючи навіть найбільш необхідних і життєво важливих речей. Безробіття, безпорадність і неспромога дати навіть загальної освіти дітям – це все часто стає причиною, того, що молодь скитається дорогами наркотиків, алкоголю і насилля.

Перед цими небезпеками, які загрожують планеті, не можемо залишатися байдужими, оскільки вони нищать сім’ю, як основну клітину суспільства і Церкви. Потрібно знову ввійти в самих себе! Християни і всі люди доброї волі мають обов’язок підтримати сім’ї, яка зазнають труднощів, даючи їм духовні і матеріальні засоби для виходу з часто дуже трагічних ситуацій. Не закриваймо нашого серця, але слухаймо голос Господа і голос наших братів і сестер. Діла милосердя, сповнені протягом Великого Посту і звершені в сім’ях і заради сімей можуть кожному дати можливість відчути глибоку радість і відкрити серце на Воскреслого Христа “первородного між усіма братами” (Рм 8,29)» – завершив свій заклик Слуга Божий Іван Павло ІІ словами з послання святого апостола Павла до Римлян.

Наступного, 1995 року, Вселенський Архиєрей розпочав своє послання на Великий Піст словами з Євангелії від святого Луки: «Господній дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння…» (Лк 4,18). Пригадавши про складну ситуацію неписьменності у світі, Іван Павло ІІ зазначив, що людині, яке не вміє читати чи писати, дуже важко пристосуватись до сучасних методів праці; вона ніби приречена до занехаяння своїх прав і обов’язків. Така людина дійсно є убогою, а таких, за словами Папи, у світі нараховується сотні мільйонів. Інтелектуальна формація є вирішальним елементом у розвитку людської культури, що допомагає бути дедалі вільнішими. Крім того, вона дозволяє краще формувати своє сумління і брати на себе відповідальність у моральному та духовному плані. Насправді, кожне правдиве виховання є, одночасно, духовним, інтелектуальним і моральним. Тому Слуга Божий Іван Павло І закликав усю церковну спільноту проявити солідарність з тими, хто потребує допомоги в отримані хоча б загальної освіти, особливо, через живу участь християн в розвитку шкільництва та різного роду академічних середовищ у світі.

25 січня 1996 року в Ватиканському прес-центрі оприлюднено чергове Послання Папи Івана Павла ІІ на Великий Піст, яке Святіший Отець присвятив пекучому питанню боротьби з голодом у світі. Це звернення стосується не тільки політики держав у галузі виробництва та споживання, але й кожного християнина, заохочуючи до навернення, любові та милосердя до ближніх, а вже особливо до найбільш потребуючих, тих, яким бракує найнеобхіднішого – їжі.

«Ще раз, – розпочав Вселенський Архиєрей, – Господь нас кличе йти за Ним шляхом Великого Посту, тією дорогою, яка щорічно запропонована усім віруючим для того, щоб вони відновили своіо особисту та спільну відповідь на покликаня Хрищення i принесли плоди навернення».

Великий Піст – це шлях динамічного й творчого роздумування, що схиляє до покаяння, щоб зміцнити кожен намір Євангельського зобов’язання, це – шлях любови, яка відкриває душу віруючих до братів, спрямовуючи їх до Бога.

Євангеліє висвітлює, що Спаситель відчував особливе співчуття до тих, які зазнають злигоднів, говорив їм про Боже Царство і оздоровлював на тілі та на душі тих, які потребували лікування. Крім того сказав до учнів: «Дайте ви їм їсти» (Мт 14,16). Але вони побачили, що мають тільки 5 хлібів і 2 риби.

Як тоді Апостоли у Витсаїді, також і ми сьогодні, маємо у розпорядженні засоби, які, напевпо, недостатні для того, щоб у дійовий спосіб вийти назустріч потребам мільйонів голодуючих або виснажених недоїданням людей, які борються за те, щоб вижити. Але всі ми можемо щось для них зробити, кожен даючи свій власний вклад. Очевидно, це вимагає відречень, які передбачають внyтрішнс й глибоке навернення. Без сумніву, потрібно переглянути споживацьку поведінку, боротись з гедонізмом, чинити опір байдужості та перекладанню на інших власної відповідальності.

У дійсноті, Тоді, коли, з одного боку, бачимо, як нищать велику кількість продуктів, необхідних для людського життя, з другого боку з гіркотою зауважуємо довгі шеренги людей, які чекають своєї черги перед їдальнями для бідних, або біля автоколон гуманітарних організацій, які роздають усякого роду допомогу. Також і в сучасних містах, в пору закриття районних ринків, часто можна побачити незнаних людей, які схиляються, щоб зібрати покидьки, які там залишились. Бачачи такі сцени – ознаки глибоких суперечностей, – як не відчути у душі почуття внутрішнього обурення Як не відчути спонтанного поштовху християнського милосердя Однак, справжня солідарність не імпровізуєься. Лише за допомогою терпеливого та відповідальнюго виховання вже з дитинства, вона стає характерною рисою людини, охоплюючи різні сфери діяльності та відповідальності. І потрібно загального процесу усвідомлення, який був би здатний залучити все суспільство. Католицька Церква, у щирій співпраці з іншими конфесіями, має намір дати свій власний кваліфікований вклад. Йдеться про суттєве зусилля сприяння людині та братерський взаємоподіл, який, включає також і убогих, – писав Слуга Божий Іван Павло ІІ з нагоди Великого Посту 1996 р.

Приготував о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ