Через Великий Піст з Слугою Божим Іваном Павлом ІІ (3)

Дорогі радіослухачі, «Піст – це час правди» – лунають крізь роки до нас слова Слуги Божого Папи Івана Павла ІІ, які він адресував до всіх вірних через свої послання на Чотиридесятницю, протягом якої християни мають особливу можливість поглибити правду про себе, про своє ставлення до ближніх, щоб, таким чином, могти в правді ставати перед Богом і називати Його своїм Отцем. Про це ми роздумували з вами протягом наших попередніх зустрічей. Сьогодні продовжуємо духовну мандрівку, супроводжувану словами Великого Папи, які він залишив нам у своїх великопосних повчаннях.

Великий Піст закликає нас повністю змінити спосіб думання, щоб слухати голос Бога, Який запрошує наново віднайти у Ньому нове життя і ставатися дедалі чутливішими до тих, які страждають поруч з нами.

В 1990 році у своєму посланні на Великий Піст Вселенський Архиєрей звертав особливу увагу на проблему біженців і скитальців, які шукають притулку в інших країнах світу. Серед таких людей є діти, жінки, молодь і дорослі, які позбавлені всіх матеріальних благ, дому, батьківщини.

Перед такою складною проблемою всі діти Церкви, як послідовники Ісуса Христа, повинні почуватися зобов’язаними до того, щоб виконувати Євангеліє саме в таких умовах, маючи на увазі слова, якими Син Божий звернеться до людей на Страшному Суді: «Прийдіть благословення Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від сотворення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли…» (Мт. 25, 35-36).

Пригадуючи численні ініціативи зі сторони міжнародної спільноти на захист основних прав біженців і скитальців, Святіший Отець звернувся до них від імені всіх католиків, що Церква й надалі буде всіляко підтримувати їх, розпізнаючи у кожній особі Ісуса Христа, який казав: «усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25, 40).

Наступоного, 1991 року Слуга Божий Іван Павло ІІ, розпочав своє великопісне послання з пригадки енцикліки Папи Лева XIII Rerum Novarum (Нових речей), століття якої відзначалось саме того року. Соціальне навчання, якому був присвячений папський документ, на думку Івана Павла ІІ й надалі залишається актуальним та постійно запрошує збільшувати старання у боротьбі за встановлення справедливості у світі.

«Хоча всі сотворені багатства призначені для всіх, – стверджує Іван Павло ІІ, – сьогодні велика частина людства перебуває за межею бідності. Отож, протягом Великого Посту, знову звертаємося до Бога – багатого і милосердного, джерела всякого добра, з проханням оздоровитися від нашого егоїзму і отримати нове серце і новий дух». Кульмінацією передпасхального періоду є Великий Четвер, під час богослужінь якого відзначаємо встановлення Пресвятої Євхаристії, яка уприсутнює страсті, смерть і воскресіння Ісуса Христа. В цій Святій Тайні, в якій Церква виявляє глибину своєї віри, ми повинні черпати усвідомлення бідного, терплячого і переслідуваного Христа, який нас так полюбив, що віддав за нас своє життя і є поживою вічного життя у Євхаристії, а також запрошує бачити Себе в особах найубогіших з якими показав Свою глибоку солідарність. На підтвердження цього, Слуга Божий Іван Павло ІІ, далі наводить слова святого Івана Золотоустого, який казав: «Якщо бажаєте вшановувати Христове Тіло, не погорджуйте його наготою; не почитайте тільки Євхаристійного Христа прикрашеного шовком, погорджуючи тим іншим Христом, який поза мурами Церкви нагий страждає від холоду (пор. Hom. In Matthaeum, n. 50, 3’4, P.G. 58). «Отож, – закликав Папа, ми – повинні постійно мати перед очима всеохоплюючу картину бідності, що огортає всі частини світу, бо як історія покоління оцінить, яке, маючи всі знаряддя для забезпечення їжею народів землі, з байдужим братовбивством цього, однак, не чинить? Хіба не є пустелею світ, в якому убогі не можуть зустріти любов, яка здатна дати життя?».

«Дорогі брати і сестри, всі сотворені багатства призначені для всіх» – розпочинав Іван Павло ІІ вже сказаною тезою в попередньому посланні свій передвеликодній документ 1992 року. Свої роздуми Вселенський Архиєрей зосереджує на темі Бога-сотворителя, Який покликавши до існування цей світ і все що є у ньому, запрошує кожну людину до участі і розвитку всього сотвореного. За словами Папи, Церква зрозуміла цю правду і виявила через модель ідеального життя першої християнської спільноти (пор. Ді 2,44-45; 4,32-35).

Хоч правда про справедливий розподіл матеріальних благ протягом історії неодноразово потверджувалась, все-одно необхідно з жалем констатувати той факт, що земні багатства й наділі залишаються у руках меншості. Дивовижні багатства Землі, – і ті що безпосередньо походять зі щедрих Божих рук, і ті, що є наслідком людської діяльності, закликають до співпраці з усім сотвореним, застосовуючи розум і працю. Ця співпраця є необхідною для того, щоб кожна людина сповнила своє завдання, а як же багато осіб позбавлені цієї участі!.

Тому що ми всі є Божими дітьми, – роздумував далі Слуга Божий Папа Іван Павло ІІ, – і як співбрати являємося адресатами сотворених речей, то повинні невідкладно працювати над тим, щоб кожен брав участь у розподілі матеріальних благ. Стараймося особливо це здійснювати протягом періоду Великого Посту, включаючись до різного роду харитативних акцій, щоб брати участь в соціальному служінні Церкви.

Можливо щоб вказати на конкретні ділянки соціальної діяльності християн, наступного, 1993 року, Іван Павло ІІ розпочинає своє великопосне звернення до вірних словами з Євангелії від святого Івана: «Маю спрагу» (Ів 19,28).

«Протягом періоду Великого Посту, – розпочинає Папа, – Церква знову відновляє свою аскезу в напрямку Пасхи. Ведені Ісусом Христом, ми разом з цілою Церквою спонукані перейти пустелю, яка в історії Спасіння має глибоке релігійне значення. В пустелі вибраний народ разом з Мойсеєм переніс багато випробувань, а також був досвідчений присутністю і милосердям Бога, Який годував людей манною, що спадала з неба і напоював водою, яка вийшла зі скелі. В пустелі проповідував Іван Христитель, а народ приходив до нього, щоб христитися в водах Йордану. Пустеля також сталася місцем навернення і прийняття Того, хто прийшов, щоб знищити відчай і смерть, як наслідок гріха. Ісус Христос, Месія, що «наситив благами голодних» (Лк 1,53) розпочинає свою діяльність, досвідчивши спрагу і голод під час 40-денного посту в пустелі.

Отож, Вселенський Архиєрей запрошує призадуматися над словами Ісуса Христа, Який, відчувши спрагу, сказав до Самар’янки: «Дай мені напитися» (Ів 4,7), а також над висловом «Маю спрагу» (Ів 19,28), який Ісус промовив, висячи на Хресті. Сьогодні, – каже Папа – Христос повторює це прохання через наших найбільш убогих співбратів, пам’ятаючи Євангельський текст: «Хто напоїть як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної води, істино кажу вам, той не втратить своєї нагороди» (Мт 10,42).

На завершення свого послання Іван Павло ІІ закликав всіх вірних і всіх людей доброї волі цінувати дар води, життєво необхідний для кожної особи. Папа застеріг від нерозумної експлуатації земних ресурсів, що часто призводить до обезводнення величезних територій і перетворення їх на мертві пустелі, які залишаються наступним поколінням. Не допускати до цього, а постійно покращувати доступ до води всім людям на землі, Вселенський Архиєрей закликав церковні організації, які здійснюють соціальне служіння у світі.

Приготував о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ