Через Великий Піст з Слугою Божим Іваном Павлом ІІ (2)

Дорогі радіослухачі, минулої п’ятниці ми роздумували над тим, як Слуга Божий Іван Павло ІІ, протягом перших п’яти років свого понтифікату, через послання на Великий Піст закликав вірних Вселенської Церкви чинити діла милосердя і так свідчити всьому світові дух покаяння і любові. Сьогодні продовжуємо нашу духовну мандрівку через Великий Піст разом зі Слугою Божим Іваном Павлом ІІ, пригадуючи собі його чергові великопосні послання, духовно готуючись до його беатифікації, що відбудеться 1 травня.

У 1985 році Вселенський Архиєрей продовжував звертати увагу церковної і суспільної спільноти на проблему голоду у світі, яка, попри численні харитативні акції, залишається вкрай складною, а однією з її головних причин, за словами Папи, є соціальна несправедливість між роботодавцями та працівниками, між бідними і багатими на місцевому та міжнародному рівнях. «Хіба можуть у тому самому домі деякі їсти до наситу, в той час, як інші позбавлені поживи? – запитує Папа і додає, – не вистачить тільки думати про тих, хто страждає. В цей великопосний період навернення серця справедливо зобов’язує, разом з молитвою і постом, чинити вчинки милосердя щодо свого ближнього. “Шкода мені люду цього” (Мк. 8,2) – сказав Ісус перед помноженням хлібів людям, які, слухаючи його проповіді, вже третій день нічого не їли. Людство страждає не тільки від фізичного голоду: багато наших братів і сестер мають голод і спрагу людської гідності, свободи, справедливості; потребують поживи для свого розуму і душі, отож існують цілі пустелі духу і серця».

«Наша епоха, – продовжував Слуга Божий Іван Павло ІІ наступного, 1986 року, – як і кожна епоха, є епохою милосердної любові, а нагод для її здійснення не бракує: кожного дня через засоби суспільної комунікації до наших очей і серця доходять тривожні заклики про допомогу мільйонів наших братів. Отож ми є поінформованими, але чи це нас зобов’язує до чогось». Як можливо, запитує Папа, після огляду новин, залишатися холодними і байдужими, подорожувати світом, проповідувати високі цінності, не покидаючи свого комфорту? Хіба можемо відкинути голос сумління, який промовляє через світ терпіння? «Церква, яка хоче бути присутньою серед світу страждань, розраховує на вас, – звертався до вірних попередник Венедикта ХVІ, – на ваші пожертви, які рятуватимуть душі і тіла та спричиняться до того, що “цивілізація любові” не буде порожнім словом! Милосердна любов не має сумнівів, оскільки вона є виявом нашої віри. Отож, “любов’ю служіть один одному” (Гал. 5,13)» – таким закликом Апостола Народів з Послання до Галатів Іван Павло ІІ завершив своє восьме великопосне повчання.

1987 року своє звернення до вірних Вселенський Архиєрей розпочав словами з Євангелія від святого Луки: «Наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк. 1,53). Це – фрагмент «Величання» Пресвятої Богородиці, який прозвучав з Її уст під час відвідин тітки Єлизавети. Так Марія навчає, що правдиве багатство не проминає і походить від Бога. Якщо ми визнаємо себе бідними перед Богом – з почуттям правдивого упокорення – отримаємо убоге серце, убогі очі і убогі руки, щоб прийняти ті багатства, якими наповняє нас Бог: віру, яку не можемо затримувати тільки для себе самих, надію, якої потребують ті, хто позбавлені всього, і любов, якою любить сам Бог, передусім найубогіших. Отож, за словами Слуги Божого Івана Павла ІІ – якщо ми будемо «убогі духом», яким є обіцяне Боже Царство (пор. Мт. 5,3), наша жертва буде прийнята Богом. Так, як п’ять хлібів і дві риби того хлопчини з Євангелії помножуються руками Христа на поживу для численного люду, так і те, що ми пожертвуємо, буде помножене Богом для потребуючих. Варто додати, що цю думку Папа продовжив під час проповіді з нагоди початку Великого Посту, коли сказав словами з Євангелія від святого Матея: «Нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права» (Мт. 6, 3). «Нехай не знає…» – повчав тоді Іван Павло ІІ, тобто: «ти сам забувай, коли бажаєш іншому вчинити добро. Коли ти це справді бажаєш зробити, а не тільки на показ. Забудь. Звільни себе від свого «я», щоб воно справді могло зайнятись добром, яке чиниш. Визволи себе від свого «я», якщо те, що робиш, має бути цілком присвячене іншому. Якщо воно має вірно відноситись до логіки дару».

Своє чергове повчання на Великий Піст Слуга Божий Іван Павло ІІ розпочав словами з Книги пророка Ісаї: «Ось піст, який я люблю… з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних… Тоді увізвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і Він скаже: – “Ось я”» (пор. Іс. 58,6.7.9). Це було 1988 року, який у Церкві був проголошений роком Пречистої Діви Марії, що також впливало на контекст переживання періоду Чотиридесятниці. Розважаючи над Богоматеринством Марії, Яка в Своєму лоні носила Божого Сина і особливо Ним опікувалась під час Його дитячих літ, Папа звернув увагу на драму багатьох матерів, чиї діти помирають ще перед своїм народженням, або майже відразу після того, як з’являються на світ. Жертвами такої трагедії, за словами Вселенського Архиєрея, стають діти, що народжуються в умовах крайньої убогості, дуже часто причиною якої є соціальна несправедливість. Далі він пригадував вірним євангельські тексти від святого Матея, де описано, з якою турботою ставився Христос до малих дітей (пор. Мт. 18,2.5; 19,14). Він закликав опікуватись найнезахищеними дітьми, щоб, таким чином, збудити в своєму серці, особливо під час Великого Посту, дух милосердної любові, «а люди, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5,16) – завершив попередник Венедикта ХVІ це послання, що стало впровадженням до теми наступного року, в якому Іван Павло ІІ присвятив своє послання на Великий Піст молитві «Отче наш».

«Хліб наш щоденний дай нам сьогодні» (Мт. 6,11) – розпочинає він його проханням з другої частини Господньої молитви. «З уст чоловіків і жінок усіх людських рас, що складають велику спільноту християн, щодня виходить це сердечне благання до Небесного Отця». Це прохання, зазначає Папа, не тільки про «хліб життя», яким є «кожне слово, що виходить з уст Божих» (пор. Мт. 4,4), але, передусім, про матеріальний хліб, якого потребують голодуючі люди по всьому світі. Вселенський Архиєрей знову закликав вірних, до конкретних діл для покращені цієї ситуації, а також запропонував наступну молитву:

«Отче наш, що єси на небесах…
Хліб наш щоденний дай нам сьогодні»,
Вчини, щоб ніхто з твоїх дітей
Не був позбавлений дарів Землі;
Щоб більше ніхто не зазнавав
Нужди від браку щоденного хліба
для себе і для своїх рідних.
Вчини, щоб усі, сповнені твоєї любові,
Вміли в солідарності ділитися тим хлібом,
Який щедро отримали від Тебе.
Вчини, щоб ми вміли продовжити наш стіл,
Щоб дати місце для найбільш убогих,
Щоб одного дня ми всі змогли засісти
До твоєї небесної трапези.

Приготував о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ