Через Великий Піст з Слугою Божим Іваном Павлом ІІ (1)

Протягом Великого Посту в наших п’ятничних передачах пропонуємо вашій увазі духовні роздуми на основі послань Слуги Божого Папи Івана Павла ІІ на цей літургічний період, що, одночасно, допоможе нам духовно приготуватися до вже недалекої беатифікації Папи-слов’янина.

За весь період свого благословенного понтифікату Іван Павло ІІ, починаючи від 1979 року, написав до вірних 27 послань з нагоди Великого Посту. Отож, в наших розважаннях, будемо наводити деякі думки з цих повчань Великого Папи, щоб, в такий спосіб, не тільки поглибити духовне переживання цьогорічного Великого Посту, але ще більше наблизити постать попередника Святішого Отця Венедикта ХVІ.

Своє перше послання на Великий Піст (1979 р.) Іван Павло ІІ розпочинає запитанням про те, як змінилося розуміння посту, особливо в той час, коли тисячі людей, внаслідок воєн і різних катастроф, страждають і фізично і морально. Папа відповідає, що піст завжди є необхідним для практики особистого духовного вдосконалення, хоча Церква запрошує охрищених переживати цей літургічний період і в інший спосіб. «Великий Піст, – пише Папа, – насправді має для нас конкретне значення: він повинен показувати, що увесь Божий Народ, оскільки є грішним, в Покаянні приготовляється літургічно пережити Терпіння, Смерть і Воскресіння Ісуса Христа». Саме це спільне прилюдне свідчення духу покаяння, за словами Івана Павла ІІ, допомагає глибше зрозуміти цінність посту.

Наступного, 1980 року, Слуга Божий Іван Павло ІІ, як видається, продовжив думку про значення практики посту, тепер – в контексті прагнення надмірного посідання матеріальних благ. У своєму посланні він пише: «Дух покаяння і його практика допомагають відмежуватися від надмірного достатку, а, інколи, навіть від необхідних речей, які стоять на перешкоді тому, щоб бути дійсно такими, якими нас хоче бачити Бог. “Бо де твій скарб, там буде і твоє серце” (Мт. 6,21)», – пригадує Папа Христові слова з Євангелії від св. Матея і, запитуючи про прагнення людського серця до матеріального збагачення, вказує на Ісуса Христа, Який, якщо захочемо, може звільнити нас від цих грішних кайданів. Отож, під час Великого Посту ми приготовляємося до того, щоб збагатитися ласкою Воскресіння, звільняючись від будь-якого фальшивого скарбу.

«Великий Піст – це час правди», – повчав попередник Венедикта ХVІ у 1981 році, «адже Церква закликає християнина до молитви, покаяння, посту, внутрішнього і зовнішнього відречення від себе самого, щоб, стаючи перед Богом, наново розпізнати і відкрити себе і мету свого існування». «Пам’ятай людино, що земля єси і в землю відійдеш, – писав Іван Павло ІІ, маючи на увазі текст книги Буття. – Пам’ятай своє найважливіше покликання: ти походиш від Бога і повернешся до Бога в перспективі Воскресіння, що є дорогою, визначеною Ісусом Христом, Який сказав: “Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за мною – не може бути учнем” (Лк. 14,27)». Отож, за словами Слуги Божого Івана Павла ІІ, йдеться про час глибокої правди, яка навертає, відновляє надію і, розставляючи все на свої місця, умиротворяє, вселяючи оптимізм. Це час правди, в якому виявляються і наново впорядковуються стосунки між братами і сестрами, які мають одного і того ж Отця, що на небі. Це час, який робить нас відповідальними за інших, звільняє від егоїзму, дріб’язковості, гордості і просвічує нас для розуміння того, що так, як служив Ісус Христос, також і ми повинні чинити так само. Далі, пригадуючи євангельський текст від св. Івана про нову заповідь любові (пор. Ів. 13,34), Іван Павло ІІ запитує словами з Євангелії від св. Луки: «А хто мій ближній?» (Лк. 10,29). Навівши кілька думок, особливо спираючись на біблійний приклад Милосердного Самаритянина, Папа детальніше відповідає на поставлене запитання вже наступного, 1982 року, розпочинаючи ним своє чергове послання на Великий Піст.

Знову пригадавши вірним притчу про Милосердного Самарянина, Іван Павло ІІ вказує на Ісуса Христа, який «применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної» (Фл. 2,7-8), та наближається до нас, як до своїх ближніх, щоб допомогти, оздоровити і спасти.

Отож, якщо й існує якась віддаленість між нами і Богом, то тільки через гріх, який існує в нашому серці через несправедливість, що чинимо, ненависть і поділи, які поширюємо, тобто все те, що перешкоджає любити Господа Бога усією душею своєю і всіма силами своїми. Тому, великопосний час – це найбільш сприятливий час для очищення і покаяння, щоб дозволити Богові зробити нас Своїми ближніми і спасти своєю Любов’ю. «Дозвольмо, отже, – закликав Вселенський Архиєрей у великопосному посланні 1982 року, – щоб нас пронизав дух покаяння і навернення, який є духом любові, щоб ми наслідували Ісуса Христа. Станьмо близькими бідним, терплячим і всім, яких відштовхує від себе світ. І якщо ви ще раз поставите запитання: “А хто мій ближній?”, читайте відповідь, яка прозвучала з уст самого Христа: “Істино кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25,40)».

«Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було» (Ді. 2,44-45). Цими словами розпочинається послання Слуги Божого Івана Павла ІІ на Великий Піст 1983 року, яке продовжує тему нової заповіді любові, встановленої Ісусом Христом. Папа зазначав, що зазвичай, коли говоримо про те, хто є моїм ближнім, наше розуміння цього є дуже поверховим. Він вказав, що ближнім є не тільки той, хто живе поряд зі мною в родині, в селі чи в місті, але кожен, хто в цей момент потребує допомоги, утіхи і підтримки. Слуга Божий Іван Павло ІІ знову закликав християн проявити солідарність до всіх людей на світі, які стали жертвами різних природних катаклізмів, катастроф, війн чи епідемій. Саме в стосунку до них Папа закликав виконувати нову заповідь любові ближнього так, як про це розповідає згаданий вище уривок з книги Діянь Апостолів.

Наступного, 1984 року, у своєму посланні на Великий Піст, Іван Павло ІІ й надалі заохочував християн чинити діла милосердя по цілому світі, особливо, для подолання нужди голоду, від якого вмирають мільйони людей. Насамперед, він пригадав біблійний текст з 25-го розділу Євангелії від св. Матея: «Якже прийде Син Чоловічий у славі своїй…скаже: «Прийдіть, благословенні Отця мого…бо я голодував, і ви дали мені їсти»…»! Святіший Отець зазначив, що Ісус Христос знає про нужду голоду кожної людини. Він співтерпить з усіма жертвами фізичної, моральної і духовної нужди, а в день Страшного Суду щойно згадані слова з Євангелії від Матея будуть скеровані до кожного з нас. Нехай кожен, отже, відкриє свої очі і, розпізнаючи в потребуючому самого Христа, «дає, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо» (2 Кор. 9,7), – завершує Папа своє чергове великопосне звернення словами з другого послання святого апостола Павла до Коринтян.

Дорогі у Христі, варто зазначити, що заклики до чинення діл милосердя, які Папа Іван Павло ІІ протягом перших п’яти років свого понтифікату через послання на Великий Піст скеровував до всіх вірних, не залишили байдужими синів і дочок Вселенської Церкви. Християни охоче, щиро і жертвенно, в міру своїх можливостей і сил, по цілому світі включалися в різні харитативні акції, як на місцевому, так і на вселенському рівнях. Це свідчить про відкритість на дух покаяння і служіння, яким особливо, як навчав Слуга Божий Іван Павло ІІ, характеризується період Великого Посту. Від того часу минуло вже 30 років, а слова Папи не втратили своєї актуальності. Не тільки тому, що й надалі нас оточують люди, які потребують допомоги, але також тому, що безкорислива і щира поміч потребуючому становить невід’ємну рису правдивої християнської духовності.

Приготував о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ