Підсумок Післясинодального Апостольського Повчання Папи Венедикта XVI «Verbum Domini» (1)

«Віднайти центральне значення Божого слова» в особистому житті і в житті Церкви, щоб проповідувати спасіння всім народам як «вірні свідки Воскреслого Христа», – так дуже коротко можна описати зміст нового апостольського повчання Папи Венедикта XVI «Господнє Слово» (Verbum Domini), яке містить в собі роздуми і пропозиції Синоду Єпископів Католицької Церкви, що в жовтні 2008 року проходив у Ватикані на тему: «Боже Слово в житті та місії Церкви». Пропонуємо вашій увазі підсумок першої частини нового документу Святішого Отця, який був оприлюднений минулого четверга.

В своїй новій адгортації Папа Венедикт XVI, розпочинаючи зі слів прологу Євангелії від святого Івана «І Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Ів 1,14), розвиває роздуми «про таємницю Бога, Який об’являє себе через дар Свого Слова, Яке стає тілом, що є Доброю Новиною у світі, (1) який не відчуває потреби і близькості Бога». При цьому, Святіший Отець підкреслює, що найважливіше завдання для Церкви сьогодення полягає в тому, щоб відкрити сучасній людині доступ до Бога, Який промовляє і виявляє Свою любов, щоб ми мали життя в повноті (2). «Слово Боже не протиставляється людині, не нищить її істинні прагнення, а навпаки, прояснює їх, очищує і провадить до здійснення», – навчає Папа, додаючи: «Тільки Бог може втамувати спрагу кожного людського серця».

Повчання «Господнє Слово» – це логічний наслідок процесу, започаткованого під час Другого Ватиканського Собору, який, наново відчитуючи значення Божого слова в житті Церкви (3), проголошував, що християнство не є «релігією Книги»: воно є «релігією Божого слова», що «не є словом записаним і німим, але Словом втіленим і живим» (7). Це Христос є «Остаточним Божим Словом» і понад це не потрібно очікувати якогось більшого об’явлення. При цьому потрібно відрізняти різні приватні об’явлення, які хоча й несуть у собі багато помічного для духовного зросту, однак, не є зобов’язуючими (14).

Аналізуючи сучасний стан біблійних досліджень, Святіший Отець підкреслює важливість «історично-критичної екзеґези» (32), але застерігає перед ризиком «дуалізму» між екзеґезою і теологією, тобто або таким ставленням, яке з, однієї сторони, використовує тільки історично-критичний метод, спроваджуючи пояснення Святого Письма до «світської герменевтики», де наскрізь видно «тільки людський елемент», аж до тієї міри, що заперечується «історичність надприродних подій чи фактів», або ж такою теологією, «яка видобуває тільки духовний сенс Святого Письма, нехтуючи історичним характером Об’явлення». Тому, Папа закликає до «єдності між обома рівнями» біблійної інтерпретації, що передбачає «гармонію між вірою і розумом» так, що віра, під впливом уважного читання Біблії, не породжує фідеїзму, а розум «залишається відкритим і не відкидає того, що виходить поза його межі і можливості» (33-36). Святіший Отець висловлює побажання, що у сфері пояснення священних текстів і надалі триватимуть дослідження, що відбуватиметься діалог між душпастирями, екзеґетами та богословами, пам’ятаючи про те, що автентичне та остаточне пояснення Божого Слова належить до Учительського Уряду Церкви.

Далі Венедикт XVI звертає у вагу на те, що для нас, християн, продовжує бути дійсним об’явлення Старого Завіту, наголошуючи, що «корені християнства знаходяться в Старому Завіті, і християнство завжди живиться з цього коріння» (40). З цього випливає особливий зв’язок між християнами та євреями, і про нього не слід забувати, зазначає Святіший Отець. «Прагну ще раз наголосити, – пише він, – наскільки важливим для Церкви є діалог з євреями». Папське повчання також наголошує на центральному місті біблійних досліджень у екуменічному діалозі.

Подальше знайомство з Післясинодальним Апостольським Повчанням Папи Венедикта XVI «Verbum Domini» продовжимо наступної неділі.