"Багатство нашої духовності та наших Літургій є спадщиною, якою треба ділитися". Блаженніший Любомир представив доповідь на Синоді Єпископів у Ватикані

У Ватикані закінчується Спеціальна Асамблея для Близького Сходу Синоду Єпископів Католицької Церкви. Як вже було сказано, в засіданнях брали участь Блаженніший Любомир Гузар, Глава Української Греко-Католицької Церкви, та Преосвященний владика Богдан Дзюрах, ЧНІ, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ. Владика Богдан виступив з доповіддю у середу, 13 жовтня, під час п'ятої загальної сесії Синоду. Під час 12-ї загальної сесії, що відбулася у четвер, 21 жовтня, свою доповідь у письмовій формі представив Блаженніший Любомир.

Розпочинаючи своє звернення, Верховний Архиєпископ Києво-Гальцький зазначив: «Маю намір представити дві теми, що, серед багатьох інших, знаходяться в Робочому документі, які становлять елементи, на які слід звернути глибоку увагу, і, на мою думку, продовжують постійно непокоїти, заторкуючи нас, як Східні Церкви, виходячи за наші географічні та історичні кордони».

Першим пунктом, на який звертає увагу Блаженніший Любомир, є явище міграції. «Ми, українські греко-католики, – пише він, – розділяємо з нашими співбратами з Близького Сходу драму міграції наших вірних, хоч і спричинену відмінними мотивами». Говорячи про українських мігрантів, Глава УГКЦ зазначає, що слід визнати, що вірні, на загал, знайшли в країнах, куди виїхали, щире прийняття з боку латинських дієцезій, «але це не звільняє нас, – продовжував він, – від великої відповідальності, яку ми маємо щодо збереження ними віри у Східній традиції, до якої вони належать і в якій їм повинна бути запевнена належна душпастирська опіка, притаманна їх Обрядові, згідно з приписами канонічного права». В цьому контексті може виникнути застереження, чи таке запевнення не стане перешкодою для інтеграції в нову дійсність. Посилаючись на досвід УГКЦ, її Глава зазначає, що це не так, і що вірні в Америках та Австралії й різних країнах Європи добре інтегровані в суспільство, одночасно зберігаючи свою духовну спадщину. «Ми повинні знайти відвагу у Святому Дусі, – пише Блаженніший Любомир, – щоб гармонійно жити у багатогранності та відмінностях в усіх тих регіонах, які ще кілька десятиліть тому з історичних причин характеризувалися присутністю єдиного обряду і звикли до певного роду монополії». Звертаючи увагу на той факт, що сьогодні, перед обличчям явища міграції, територія перестала бути чисто географічною концепцією, набравши антропологічного характеру, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький робить висновок, що територія усіх Церков свого права складається з осіб її вірних, усюди, де вони з різних причин постановили поселитись. А це тягне за собою перегляд різних, в тому числі і юридичних, засобів, спрямованих на забезпечення душпастирської опіки вірних, запобігаючи явищам асиміляції.

Другим пунктом, на який звертає увагу Блаженніший Любомир, є місійний характер Церкви. Він висловив жаль з приводу того, що силою історичних обставин та переслідувань був призупинений «євангелізаційний порив» УГКЦ, та запитує: «чи сучасні випробування, яких зазнають наші Церкви свого права, серед них також і в Україні, виходячи на зустріч новим труднощам, та, особливо, явище масової міграції наших вірних, яке так глибоко нас вражає, не є, можливо, знаком, посланим Святим Духом, щоб ми вийшли, як Авраам, з “безпечності Уру Халдейського” та вирушили в подорож цілим світом? І я не боюся сказати: цілим світом, тобто також і туди, де Церква до сьогодні, чи до вчора, була в ситуації, яку б я окреслив мирним пануванням, а тепер зазнає глибокої кризи з приводу відступництва, поверховності та спротиву представників антихристиянської культури. Запитую, – продовжує Глава УГКЦ, – якщо вся Вселенська Церква є місійною, то чи ця ситуація не є для нас, приналежних до східної традиції, спонукою наважитися іти з місією ad gentes, туди, де ці gentes потребують або очікують спасенного Божого слова? Багатство нашої духовності та наших Літургій є спадщиною, якою треба ділитися, а не заздрісно оберігати чи навіть приховувати всередині наших спільнот».

Наприкінці доповіді Верховний Архиєпископ Києво-Галицький зазначає, що ці аспекти є малою частиною великих викликів, перед якими часто почуваємося слабкими чи неприготованими, тому існує потреба допомоги і від “Петра”. Тому він висловлює такі пропозиції: перша – створення організму, подібного до Постійного Синоду в Східних Церквах, який би складався з Патріархів та Верховних Архиєпископів, що перебувають у єдності з Римом, через який Наступник святого Петра міг би краще контактувати та пізнавати потреби Східних Церков; друга – це скликання в найближчому майбутньому такого ж Синоду, який би стосувався в загальному теми природи та ролі Східних Католицьких Церков.