Віра та приязнь з Христом є запорукою справедливості та рівності. На загальній аудієнції
з Папою Венедиктом XVI 20 жовтня 2010
У середу, 20 жовтня 2010 р., зустрічаючись з понад 20-ма тисячами паломників, які
зібралися на загальну аудієнцію на площі Святого Петра у Ватикані, Папа Венедикт XVI
представив постать святої Єлизавети Угорської, вказавши на неї, як на приклад для
тих, хто виконує керівні функції в суспільстві, пригадуючи про те, що виконання влади
будь-якого рівня повинно бути служінням справедливості й милосердя в постійному шуканні
спільного блага.
Святіший Отець розповів, що Єлизавета було дочкою угорського
короля Андрея ІІ. Вона народилася 1207 року і вже з дитинства відзначалася вразливістю
щодо вбогих. Вона стала дружиною князя Тюрінгії Людовіка, і хоч це подружжя, як було
заведено в ці часи, було укладене з політичних мотивів, між нареченими зродилася любов,
оживлена вірою та прагненням виконувати Божу волю. Венедикт XVI зазначив, що їхнє
спільне життя було щасливим. Єлизавета допомагала чоловікові у вдосконаленні людських
та надприродніх чеснот, а він сприяв її релігійності та милосердю щодо бідних. На
їх прикладі Папа підкреслив, що віра та любов до Бога й ближнього зміцнюють родинне
життя і ще більше поглиблюють подружній вузол.
В своїй релігійності свята
Єлизавета не переносила компромісів та намагалася бути послідовною у своїх вчинках.
Такою, якою вона була перед Богом, так само поводилася і щодо підданих, а тому ставала
об’єктом критики, оскільки її поведінка не співпадала з усталеними при дворі звичаями.
Великий
вплив на духовне життя княгині мали послідовники святого Франциска з Ассізі, які у
20-х роках ХІІІ століття розпочали своє служіння у Тюрінгії. Почувши про навернення
молодого заможнього ассізького купця Франциска та про переміну його життя, Єлизавета
ще більше утвердилася у прагненні вдосконалення свого християнського життя, наслідуючи
убогого та розп’ятого Христа, присутнього в бідних.
Того часу настали буремні
події в житті княгині, що овдовіла та була вигнана шваґром, який намагався захопити
владу в Тюрінгії. Згодом Єлизавета знайшла притулок в родинному замку, де, за словами
Папи, «зреклася своєї волі та марноти світу». Вона збудувала притулок, де зібрала
хворих та неповносправних, особисто надаючи допомогу найбільш потребуючим. Там вона
й провела останні роки свого життя, служачи хворим, чуваючи при вмираючих, стараючись
виконувати найпринизливіші послуги. Єлизавета померла, маючи всього 24 роки, а опінія
її святості була такою великою, що вже через чотири роки Папа Григорій ІХ проголосив
її святою.
«Дорогі брати й сестри, – сказав на завершення Венедикт XVI, – у
постаті святої Єлизавети бачимо, як віра, приязнь з Христом, зроджують відчуття справедливості,
рівності, прав інших, зроджують любов та милосердя. А з цієї милосердної любові народжується
надія, впевненість в тому, що Христос нас любить, в тому, що Його любов чекає нас,
і, таким чином, вчиняє нас здатними наслідувати Христа та бачити Його у ближніх».