Соціальна та політична думка Венедикта XVI (1)

Пропонуємо вашій увазі знайомство з книгою «The Social and Political Thought of Benedict XVI» (Соціальна та політична думка Венедикта XVI) Томаса Рурка, викладача політичних наук в Університеті Пенсільванії, (США). Аналіз цієї праці, виконаний о. Джоном Флайном, ХЛ, нещодавно опублікувало інформагентство «ZENIT».

Ми вже звикли вважати Римських Пап духовними та богословськими провідниками, але згадана книга вказує на актуальну важливість та вплив соціальної та політичної думки Венедикта XVI. Томас Рурк аналізує це мислення, як з періоду перед обранням кардинала Ратцінґера на Наступника святого Петра, так і після. На думку автора, Венедикт XVI, більш відомий як богослов, є також глибоким політичним мислителем, а його соціальна думка заслуговує окремої уваги.

Насамперед автор розглядає антропологічне підґрунтя. В книзі «На шляху до Ісуса Христа» кардинал Ратцінґер представив розвиток поняття людської особи. Згідно з ним, Святе Писання та християнська думка значно збагатили позицію давньогрецької філософії в цьому питанні, вказуючи на особу як на «буття взаємин». З цього випливає концепція «духовності спільноти», яка, на думку Томаса Рурка, є основою розуміння соціальної доктрини Венедиктом XVI.

У божественній спільноті Осіб Пресвятої Тройці відкриваємо духовне коріння спільноти людей. Тому Папа не вважає людську особу індивідуумом, який лише потім вступає у стосунки з іншими, а, навпаки, елемент взаємин становить центр природи людської особи. Цей вид братерства між людьми ґрунтується на спільному Божому батьківстві, чим відрізняється від бачення братерства, запропонованого французькою революцією. До цього додається вимір сотворення. Життя людини, як створеної за Божим образом, має непорушну гідність, яка, на думку Папи, є запереченням утилітаристської інтерпретації людської особи.

Професор Рурк зазначає, що хоч такий антропологічний підхід може здаватися надто абстрактним, у дійсності він становить необхідний фундамент будь-якої філософії політики, адже наше бачення політики, тобто того, як повинно відбуватися спільне життя, ґрунтується на нашому розумінні того, що таке особа і що таке спільнота. На його думку, Венедикт XVI розуміє політику як справу розуму, але розуму сформованого вірою. Як наслідок, християнство не вважає пізнання чистим набуттям знань, але – процесом, який повинен керуватися фундаментальними цінностями, такими як істина, краса і добро.

Коли розум відділений від чіткого розуміння мети людського життя, встановленої Створенням та підтвердженої Десятьма Божими Заповідями, він втрачає орієнтир, необхідний для того, щоб висловити моральну оцінку. Коли так стається, відкривається шлях до наставлення, згідно з яким не можна сказати, що щось саме в собі може бути добрим або поганим.

Іншим напрямком політичної думки Венедикта XVI, присутнім у його працях, на який звертає увагу Томас Рурк, є розділення між Державою та Церквою. Цим розрізненням, заздалегідь визначеним Христовими словами, записаними у Євангелії: «Віддайте кесареві кесареве, а Боже – Богові», християнство відкидає ідею божественної держави.

Перед християнством єдність між культом та державою була звичною практикою. Так було і в Старому Завіті. Це також було причиною переслідування перших християн Римською імперією, оскільки вони відкидали державну релігію. На думку кардинала Ратцінгера, розділення, впроваджене Ісусом, принесло користь державі, адже звільнило її від необхідності відповідати на очікування від неї божественної досконалості. Таким чином, християнська перспектива відкрила шлях до політики, яка ґрунтується на розумові.

Подальше знайомство зі статтею о. Джона Флайна, в якій він підсумовує працю професора Томаса Рурка про соціальну та політичну думку Венедикта XVI, продовжимо наступної середи.