Бог є близько і любить нас у Христі. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 7 липня 2010

У середу, 7 липня 2010 р. Святіший Отець Венедикт XVI зустрівся з вірними під час загальної аудієнції, і, продовжуючи ознайомлення з богословами Середньовіччя, представив постать блаженного Джона Дунса Скота. Перша й єдина у липні 2010 року загальна аудієнція з Папою, зважаючи на спеку, відбулася у залі Павла VI у Ватикані. Ввечері Венедикт XVI гелікоптером відлетить до папської резиденції у Кастель Ґандольфо, де проведе період літнього відпочинку. Наступна загальна аудієнція відбудеться вже у серпні.

Папа розповів, що блаженний Джон Дунс Скот народився наприкінці ХІІІ століття у Шотландії біля Единбурга. Захоплений харизмою святого Франциска Ассізького, вступив до Чину Братів Менших, у якому став священиком. Зважаючи на непересічні дарування, його скеровано поглиблювати освіту в університетах Оксфорда та Парижа, після чого він сам почав викладати теологію в цих же закладах, а також – у Кембриджі. Париж він залишив разом з іншими співбратами тоді, коли почалися непорозуміння між королем Філіпом IV та Папою Боніфатієм VIII і монарх примушував релігійних діячів підписати ворожий стосовно Папи документ. У цьому контексті Венедикт XVI пригадав, що протягом історії Церкви чимало вірних зазнали ворожості та, навіть, переслідувань, через свою вірність Христові, Церкві та Папі, навчаючи і нас «берегти як цінну річ віру в Христа та сопричастя з Наступником святого Петра, і, таким чином, – з вселенською Церквою».

Пізніше, коли стосунки між Францією та наступником Боніфатія VIII покращилися, Дунс Скот повернувся до Парижу, а пізніше настоятелі скерували його до Кельну, де він помер, маючи лише 43 роки та залишивши велику кількість богословських праць.

Святіший Отець розповів, що одним з головних пунктів богословської спадщини блаженного Джона Дунса Скота були роздуми над таїнством Воплочення Божого Сина. На відміну від багатьох мислителів свого часу, він підтримував думку, що Божий Син став би людиною і тоді, коли людство не згрішило б, що гріх праотця Адама не став обумовленням Божого Втілення, але що це було заплановано Богом Отцем від віків, як довершення діла сотворення, даючи можливість кожному створінню, в Христі і через Христа, бути наповненим Божою благодаттю. Як вірний духовний син святого Франциска, він також молитовно споглядав та проповідував спасенне таїнство Христових Страстей – вираз безмірної Божої любові. Венедикт XVI наголосив, що це христоцентричне богословське бачення, впроваджує нас у споглядання, здивування та вдячність: «Христос є центром нашої історії та всесвіту, Він є Тим, хто дає сенс, гідність та цінність нашому життю!»

Блаженний Дунс Скот роздумував і над роллю Пречистої Діви Марії в історії спасіння. Папа пригадав, що в цих часах тривала дискусія про те, чи Пресвята Марія була захоронена від первородного гріха від першої миті свого зачаття. Деякі богослови не погоджувалися з тим, вважаючи, що така постава підважує загальність відкуплення, довершеного Христом, якщо існувала людина, яка його не потребувала. Дунс Скот опрацював аргумент, який пізніше застосував Папа Пій ІХ, проголошуючи у 1854 році догму про Непорочне Зачаття. Згідно з ним, в цьому випадку відбулося «Відкуплення наперед», тобто Марія була відкуплена Христом, але, силою Його любові та посередництва, ще перед зачаттям.

У цьому контексті Венедикт XVI звернув увагу на те, що великі богослови, як блаженний Дунс Скот, збагатили своїм особливим внеском те, що вже було у спонтанній вірі Божого народу. Тобто віра, наприклад, у Непорочне Зачаття, уже існувала, а богослови пізніше віднайшли ключ, щоб пояснити це в цілісності істин віри. «Отож, – зазначив Папа, – Божий народ випереджує богословів, а це – завдяки надприродному sensus fidei, тобто здатності, даній Святим Духом, покірними серцем та думкою осягнути дійсності віри».

Іншою темою досліджень Дунса Скота був стосунок між свободою, волею та розумом. Він підкреслював, що свобода не може вважатися вродженою властивістю волі, але є плодом співпраці між волею та інтелектом. Ідея вродженої і абсолютної свободи, вкоріненої у волі, яка випереджує інтелект, на його думку, загрожує втраті зв’язку з істиною та добром, забуваючи про те, що сама свобода повинна звільнитися від обмежень, які походять з гріха. Венедикт XVI зазначив, що навіть наш щоденний досвід показує нам, що «свобода є справжньою і допомагає нам будувати насправді гуманну цивілізацію лише тоді, коли вона поєднана з істиною».

«Блаженний Дунс Скот, – сказав на завершення Венедикт XVI, вчить нас, що в нашому житті важливо вірити в те, що Бог є близько і любить нас в Христі Ісусі, а тому – розвивати любов до Нього та Його Церкви».