Папа Венедикт XVI про значення та цінність церковного целібату

Продовжуємо знайомитися з відповідями Папи Венедикта XVI на запитання священиків, які вони йому поставили 10 червня 2010 р. під час нічних чувань на площі Святого Петра у Ватикані, що відбувалися з нагоди завершення Року Священства. Вселенський Архиєрей відповів на 5 запитань, по одному з кожного континенту. Серед 15 тисяч священиків з усього світу був о. Кароль Міклоско зі Словаччини, який душпастирює в Росії.

 
Представник Європейського континенту, звертаючись до Папи, перш усього, зазначив, що відправляючи Службу Божу, він віднаходить самого себе, зустрічає в цьому свою тотожність та корінь й енергію свого служіння. «Жертва хреста відкриває мені Доброго Пастиря, який усе віддає для свого стада, для кожної овечки, а коли вимовляю слова: “Це є моє тіло… це є моя кров”, що дається і проливається в жертві за вас, тоді розумію красу целібату та послуху, яких я під час свячень добровільно обіцяв дотримуватись», – сказав о. Кароль, додаючи, що хоч з природними труднощами, все-таки розуміє необхідність целібату, тобто безшлюбності, з огляду на Христа, однак, численні критики цього дару стають цьому на перешкоді. «Святіший Отче, покірно прошу Вас, просвітити нас щодо глибини та справжнього значення церковного целібату», – звернувся він до Венедикта XVI.

Відповідаючи на першу частину запитання, Святіший Отець зазначив, що центром священичого життя дійсно повинно бути щоденне служіння Пресвятої Євхаристії, де “в особі Христа” промовляються слова: “Це є моє Тіло, це є моя Кров”. «Христос дозволяє нам, – вів далі Папа, – вживати Своє “я”, ми промовляємо у Христовому “я”, Христос “притягає” нас до Себе, дозволяє нам з’єднатися, приєднує нас до Свого “я”. Таким чином (…) Він здійснює унікальність свого Священства, Він дійсно завжди є єдиним Священиком, але, все-таки, присутнім у світі, тому що “притягає” нас до Себе, уприсутнюючи Свою священичу місію». Це ототожнення Його “я” та нашого включає також наше приєднання до дійсності Воскреслого, є кроком до повноти життя у воскресінні, про яке Христос говорить як про «нове», де «не одружуються і не виходять заміж» (пор. Мт 22,23-32). «У цьому значенні, целібат є передсмаком, – зазначив Венедикт XVI. – Ми перевищуємо цей час і йдемо вперед і, таким чином, “притягаємо” себе самих та наш час до світу воскресіння, до Христової новизни, до нового і справжнього життя». А це є можливим завдяки Божій благодаті. Однак, наголосив Папа, великою проблемою християнства сучасності є те, що сьогодні мало думається про майбутнє з Богом. Бажаючи жити лише у цьому світі, закриваємося на велич нашого існування. А сенс целібату і полягає саме в тому, щоб виявити майбутню дійсність, живучи нею в теперішньому часі.

Щодо світської критики, зазначив Венедикт XVI, є правдою те, що для агностичного світу, в якому немає місця для Бога, целібат є великим неподобством, тому що показує, що Бога вважають і живуть Ним як дійсністю, що з «есхатологічним життям у целібаті майбутній світ Бога входить у дійсність нашого часу».

На думку Папи, нас, певною мірою, мала б дивувати ця постійна критика безженності у Церкві в той час, коли серед світських людей стає дедалі моднішим не одружуватися. «Але це не одружуватися є цілковито, фундаментально відмінною справою ніж целібат, тому-що не одружуватися ґрунтується на бажанні жити лише для себе, не приймати жодних остаточних вузлів… У той час, як целібат є власне протилежним: це – остаточне “так”, це – дозволити, щоб Бог взяв нас за руку, віддатися в Господні руки». І цей акт також включає вірність, притаманну подружжю. І якщо це зникне, застерігає Венедикт XVI, то буде зруйнованим коріння нашої культури. «Целібат є підтвердженням подружнього “так” через своє “так” майбутньому світові», – зазначив він, додаючи, що витривалість у цьому є свідченням віри, яка цілковито покладається на Бога. Так, трапляються невірні, трапляються гріхи, але також існує велика вірність. І саме критика, на думку Святішого Отця, показує, що целібат є великим знаком віри, присутності Бога у світі.