Віра та розум походять з одного джерела істини. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI
16 червня 2010
Повчання з нагоди загальної аудієнції у середу, 16 червня 2010 р., Папа Венедикт XVI
присвятив продовженню представлення постаті святого Томи з Аквіну, пригадавши, що
два документи Другого Ватиканського Собору виразно рекомендують його думку, а Папа
Лев XIII проголосив його покровителем католицьких шкіл та університетів.
«Головна
причина такої високої оцінки полягає не лише у змісті його навчання, – сказав Венедикт XVI,
– але й методові, який він застосовував, передовсім – у його новому синтезі та розрізненні
між філософією та теологією». Папа пригадав, що Отці Церкви, зустрівшись з філософіями,
які пропонували цілісне бачення світу, включаючи і місце Бога в ньому, опрацювали
«свою філософію», яка, ґрунтуючись на Об’явленні, представляла відповідну картину
дійсності. У цьому контексті термін «філософія» не позначав чисто раціональну систему,
але вказував на повне бачення дійсності, збудоване у світлі віри.
Зустріч з
дохристиянською аристотелівською філософією, опрацьованою без знання Старого та Нового
Завітів, відкрила для Томи Аквінського нові перспективи. Раціональне пояснення світу
було переконливим, а тому давня форма «нашої філософії» Отців Церкви втратила сенс,
і слід було наново переосмислити стосунок між теологією та філософією, між вірою та
розумом. Внаслідок цього постало питання: чи світ раціональності, філософію без Христа
можна погодити з світом віри? Святий Тома був міцно переконаний у цій сумісності,
у тому, що філософія, опрацьована без знання Ісуса, немовби очікувала Христового світла,
щоб бути доведеною до повноти. «Це була велика “несподіванка” святого Томи, яка визначила
його шлях мислителя, – сказав Венедикт XVI. – Показувати цю незалежність між філософією
та богослов’ям і, одночасно, їхній взаємозв’язок, було історичною місією цього великого
учителя». І в своїх працях він обґрунтовує цю взаємність. Віра зміцнює, доповнює і
просвітлює спадщину істини, яку здобуває людський розум, оскільки вони обидвоє, згідно
зі святим Томою, походять з єдиного джерела істини – Божественного Логосу-Слова, Яке
діє в сотворенні та відкупленні.
Очевидно, що не зважаючи на існування цієї
згоди, філософія та богослов’я користуються відмінними пізнавальними процесами. Розум
збирає істину силою її внутрішньої очевидності, а віра, натомість, приймає істину
на основі авторитету об’явленого Божого слова. Це розрізнення запевняє автономію як
людських наук, так і богословських, але не означає відокремлення, включаючи взаємну
корисну співпрацю.
Папа вказав також на важливість іншого основного принципу
мислення святого Томи, яким є ствердження, що Божа благодать не касує, але підносить
і вдосконалює людську природу. На основі цього він збудував своє моральне богослов’я.
В центрі його навчання у цій сфері – новий закон Святого Духа, даний усім віруючим
в Христа. Але в перспективі християнської моралі є місце і на розум, який є здатний
розпізнати природній моральний закон. Божа благодать підтримує, супроводжує моральні
старання, але згідно з навчанням Томи Аквінського, усі люди, віруючі і ні, покликані
розпізнати вимоги людської природи, вкладені у природному законі, і на його основі
формувати позитивне законодавство.
«Коли природній закон і відповідальність,
яку він включає, заперечуються, трагічно відкривається дорога до етичного релятивізму
на особистому рівні і до тоталітаризму держави на політичному», – вказав Святіший
Отець, додаючи, що захист загальних людських прав і ствердження незаперечної гідності
людської особи вимагають фундамент, яким і є природній закон.
А на завершення
Венедикт XVI пригадав, що глибина думки святого Томи Аквінського випливає з його «живої
віри та гарячої побожності», і на підтвердження цього запропонував одну з його молитов:
«Дай мені, прошу Тебе, волю, яка шукатиме Тебе, мудрість, яка Тебе знаходить, життя,
яке Тобі подобатиметься, витривалість, яка з довір’ям Тебе чекатиме, і довіру, яка,
врешті, Тебе осягне».