Священик уприсутнює Христа і покликаний навчати Божого слова. На загальній аудієнції
з Папою Венедиктом XVI 14 квітня 2010
У середу, 14 квітня 2010 р., Святіший Отець Венедикт XVI зустрівся з десятками тисяч
вірних на площі Святого Петра у Ватикані. Темою загальної аудієнції стало рукоположене
священство, а це, як пояснив Папа, пов’язане з тим, що пасхальний період, який тепер
переживаємо, веде нас до празника П’ятидесятниці, за яким слідують святкування з нагоди
завершення Року Священства, що триває в Католицькій Церкві. Венедикт XVI зупинився
на дійсності уподібнення священика до Христа, Голови Церкви, у виконанні ним трьох
завдань, які він отримує через свячення, а це – навчати, освячувати та управляти,
цього разу детальніше розглянувши завдання навчати.
«Щоб зрозуміти, що з боку
священика означає діяти in persona Christi Capitis – в особі Христа Голови,
і щоб зрозуміти, які наслідки випливають з завдання представляти Господа, особливо
у здійсненні цих трьох служінь, потрібно, насамперед, вияснити, що мається на увазі
під словом “представництво”. Священик представляє Христа. Що ж це означає?» – запитував
Папа, пояснюючи, що в загальній мові термін «представляти» означає отримати мандат
від когось, щоб діяти і говорити від його імені там, де ця особа не може бути присутньою.
Про священика ми не можемо так сказати, оскільки Христос завжди перебуває в Церкві.
Тому, священик, який діє in persona Christi, не робить це від імені відсутнього,
але в особі Воскреслого Христа, Який дієво уприсутнюється, довершуючи те, чого священик
сам зробити не може: переміну хліба і вина у Тіло та Кров Господні й відпущення гріхів.
«Ці
три завдання священика – навчати, освячувати та управляти, – зазначив Венедикт XVI,
є характеристикою цього дієвого представництва і, в дійсності, є трьома діями самого
Воскреслого Христа, Який сьогодні у Церкві та світі навчає, створюючи віру, об’єднуючи
Свій народ, уприсутнюючи істину і дійсно будуючи сопричастя Вселенської Церкви, а
також освячує та провадить».
Говорячи про перше завдання священика, munus
docendi, тобто – завдання навчати, Святіший Отець наголосив на його особливій
важливості в сучасному світі, позначеному невідкладною потребою виховання. Сьогодні
живемо у великій розгубленості щодо рішень, фундаментальних для нашого життя, істини
про світ, про те, що і як маємо чинити, куди прямуємо. Свого часу Ісус Христос сказав
про натовпи народу, що збиралися Його слухати, що вони є немов вівці без пастиря.
Спонукуваний співчуттям, Спаситель пояснював їм Боже слово, давав їм спрямування.
«І це є завданням священика “в особі Христа”, який серед розгубленості та замішання
наших днів повинен уприсутнювати світло Божого слова, Світло, яким є сам Христос»,
– сказав Венедикт XVI, додаючи, що священик не навчає власних ідей, не говорить «від
себе» чи «для себе», але навчає від імені присутнього Христа, пропонує Істину, якою
є сам Христос, Його слово, Його спосіб життя. Навчання, яке покликаний пропонувати
священик, істини віри, він повинен насамперед сам засвоїти на шляху інтенсивного духовного
життя, входячи у глибоку спільність з Христом. Він повинен вірити, приймати і шукати
того всього, чого Господь навчив, а Церква зберегла і передала.
Папа також
зауважив, що голос священика нерідко може здаватися «голосом вопіющого в пустині»,
але саме в цьому «полягає його пророча сила: не у тому, щоб бути уніфікованим чи прирівнювальним
до якоїсь культури чи пануючої ментальності, але в тому, щоб показувати унікальну
новизну, здатну провести справжнє і глибоке відновлення людини». Священик робить це,
акуратно приготовляючи святкові проповіді, не забуваючи і про буденні, у катехитичних
повчаннях, а також і прикладом свого життя. «Але не з претензіями на те, щоб нав’язувати
власні істини, – зазначив Венедикт XVI, – але радше з покірною і радісною впевненістю
того, хто зустрів Істину, був захоплений нею та перемінений, а тому не може не звіщати
її», адже священство неможливо вибрати самому, взяти самому; воно є відповіддю на
Боже покликання.