Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та
суспільних взаємин (заключна)
«Без Бога людина не знає, куди йти і не в змозі навіть зрозуміти, ким вона є. Перед
обличчям величезних проблем розвитку народів, які майже спонукають нас знеохотитися
та опустити руки, на допомогу приходить слово Господа Ісуса Христа, який усвідомлює
нас: “Без мене ви нічого не можете” (Ів 15,5) і заохочує: “Я з вами по всі дні, аж
до кінця світу” (Мт 28,20). Перед розмахом праці, яку маємо виконати, нас підтримує
віра в Божу присутність поряд з тими, які єднаються в Його ім’я і трудяться задля
справедливості» (ч.78), – цими словами Папа Венедикт XVI розпочинає підсумки своєї
соціальної енцикліки «Любов у істині».
Святіший Отець вказує, що ще Папа Павло VI
попереджав про те, що людина не в змозі самостійно управляти своїм поступом, оскільки
сама від себе не може закласти основи справжнього гуманізму. «Лише тоді, коли визнаємо,
що як окремі особи, так і спільнота, ми покликані стати частиною Божої родини, як
Його діти, будемо здатні також розвинути нове мислення і виразити нові енергії на
служіння цілісному гуманізмові» (ч.78), – пише Венедикт XVI, додаючи, що християнський
гуманізм, який надихає милосердну любов та керується істиною, приймаючи їх як Божий
дар, є головною силою на служінні розвиткові. Адже готовність перед Богом вчиняє нас
відкритими щодо служіння також і ближньому, розуміючи життя як солідарне та радісне
завдання. І навпаки, ідеологічна закритість стосовно Бога та атеїзм байдужості, задля
яких людина забуває про Творця, можуть привести до забуття і про інші людські цінності,
а тому вони становлять найбільші перешкоди для розвитку. «Гуманізм, який виключає
Бога, є нелюдським гуманізмом, – наголошує Святіший Отець. – Лише гуманізм, який
відкритий на Абсолют, може провадити нас у поширенні та здійсненні форм громадського
і суспільного життя, в сфері структур, інституцій, культури та етосу, охороняючи нас
від небезпеки стати в’язнями моди, яка панує в даний момент» (ч. 78).
Це означає
усвідомити незнищенну Божу любов, яка підтримує нас у нелегких та піднесених стараннях
на користь справедливості, розвитку народів, і невтомно прямувати до чесних цілей,
не зважаючи на успіх чи неуспіх. «Божа любов кличе нас вийти з того, що є обмеженим
та невизначеним, додає нам відваги діяти і тривати у пошуку добра для всіх, навіть
і тоді, коли це не здійснюється негайно, навіть і тоді, коли те, що вдається здійснити
нам, політичній владі та спеціалістам в галузі економіки, завжди є меншим від того,
до чого прагнемо» (ч.78), – пише Папа, додаючи, що Бог додає нам сил боротися і страждати
задля спільного добра, оскільки Він є нашою найбільшою надією.
«Розвиток потребує
християн, які підносять руки до Бога у молитовному жесті, християн, спонукуваних усвідомленням
того, що любов повна істини, caritas in veritate, з якої випливає справжній
розвиток, не є нашим витвором, але нам дарована» (ч.79), – зазначає Венедикт XVI,
пригадуючи, що також у найважчих і найскладніших хвилинах ми повинні звертатися до
Божої любові. Розвиток включає уважність до духовного життя, серйозне прийняття довіри
до Бога, духовного братерства в Христі Ісусі, вручення себе Божому провидінню і милосердю,
любові та вибачення, відречення від себе та приймання ближнього, справедливості та
миру. Усе це є необхідним для переміни «кам’яних сердець» у «серця тілесні», щоб життя
на землі ставало «божественним», а через це – гідним людини. Усе це, наголошує Папа,
одночасно належить і до людини, яка розпоряджається своїм життям, і до Бога, Який
є початком та ціллю всього.
«Прагненням християнина є, – зазначає наприкінці
енцикліки Венедикт XVI, – щоб увесь людський рід міг призивати Бога: “Отче наш”.
Нехай, разом з Єдинородним Сином, усі люди зможуть навчитися молитися до Отця і просити
Його тими словами, яких нас навчив сам Ісус, вміти Його святити, живучи згідно з Його
волею, а також, щоб вони мали необхідний насущний хліб, зрозуміння та великодушність
щодо винуватців, щоб не були занадто випробуваними і були звільненими від лукавого…
Нехай
же Пречиста Діва Марія, Яку Папа Павло VI проголосив Матір’ю Церкви, і Яку
християнський народ вшановує як Дзеркало Справедливості та Царицю Миру,
захищає нас і нехай випросить для нас, Своїм небесним заступництвом, силу, надію та
радість, необхідні для того, щоб з готовністю присвячувати себе старанням осягнути
розвиток цілої людини і всіх людей» (ч.79). Таким побажанням закінчується третя
енцикліка Вселенського Архиєрея Венедикта XVI «Любов у істині», присвячена соціальній
тематиці.