Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (32)

Розглядаючи у шостому розділі своєї соціальної енцикліки «Любов у істині», який називається «Розвиток народів та техніка» взаємозв’язок між розвитком та технологічним прогресом, Папа Венедикт XVI вказує на те, що різні практики, пов’язані з біотехнологіями, сприяють підтримуванню матеріального та механічного розуміння людського життя. Таке ставлення має негативні наслідки для розвитку, адже як можна дивуватися байдужості щодо ситуацій занепаду людини, якщо байдужість характеризує навіть наше ставлення щодо того, що є гуманним і що таким не є?

Святіший Отець зазначає, наскільки вражаючою є самовільна вибірковість в питаннях того, що сьогодні представляється як гідне пошани. «Багато людей, схильних обурюватися з приводу дрібниць, здається, що толерують прояви нечуваної несправедливості, – пише він. – У той час, як бідні світу й досі стукають до дверей достатку, багатий світ ризикує більше не чути цей стук у свої двері, з приводу сумління, яке вже нездатне розпізнавати того, що людське» (ч.75). Як підкреслює Папа, Бог відкриває людину людині, віра та розум співпрацюють, щоб показати їй добро, але треба хотіти його побачити. Природній закон, в якому проявляється блиск творчого розуму Бога, показує велич людини, але також і її мізерність, коли вона відкидає заклик моральної істини.

Іншим проявом сучасного технізованого духу є схильність розглядати проблеми, пов’язані з внутрішнім життям, лише з психологічної точки зору. Таким чином, внутрішній світ людини спустошується і втрачається усвідомлення онтологічної цінності людської душі. «Проблема розвитку тісно пов’язана також і з нашим розумінням людської душі, – пише Венедикт XVI, – починаючи від того, що наше “я” часто зводиться лише до психіки, а здоров’я душі плутається з добрим емоційним самопочуттям» (ч.76). Основою таких спрощень є глибоке нерозуміння духовного життя, яке призводить до заперечення того, що розвиток людей та народів залежить також і від проблем духовного характеру. «Крім матеріального, розвиток повинен включати також і духовне зростання, – наголошує Папа, – тому що людина є одністю душі й тіла, народжена з творчої любові Бога і призначена жити вічно» (ч.76). Людська істота розвивається тоді, коли зростає духом, коли її душа пізнає саму себе й істину, зародок якої заклав в ній Бог, коли діалогує з собою та з Творцем. Далеко від Бога людина стає неспокійною та хворою.

З причин духовного характеру випливають також духовне та суспільне відчуження та численні нервові розлади, якими позначені так звані багаті суспільства. Венедикт XVI попереджає, що «суспільство добробуту, матеріально розвинене, але гнітюче для душі» не є спрямованим на справжній розвиток. «Нові форми наркотичної залежності та безнадійності, в які потрапляє багато людей, мають не лише соціологічне та психологічне пояснення, але, у своїй суті – духовне. Порожнеча, в якій душа почувається покинутою, не зважаючи на існування численних терапевтичних засобів для тіла і психіки, породжує страждання, – зауважує Святіший Отець. – Не існує повноцінний розвиток та загальне спільне добро без духовного та морального добра людей, зважаючи на їхню цілісність душі і тіла» (ч.76).

Наприкінці шостого розділу енцикліки «Любов у істині» Венедикт XVI вказує на те, що абсолютизація техніки призводить до позбавлення здатності зрозуміти те, чого неможливо пояснити матеріально. Однак, всі люди зазнають багато нематеріальних і духовних аспектів свого життя. Саме пізнавання не є чисто матеріальною чинністю, тому що пізнавана річ завжди приховує те, що виходить за межі емпіричних даних. «Кожне наше пізнання, – пише Папа, – навіть найпростіше, завжди є маленьким чудом, тому що його ніколи не можна повністю пояснити виключно матеріальними засобами, якими користуємось. У кожній істині є більше від того, чого ми самі сподівалися, у любові, яку отримуємо, завжди є щось, що нас дивує. Ми ніколи не повинні перестати дивуватися цим маленьким чудам» (ч.77).

Святіший Отець пояснює, що в кожному пізнанню і вияві любові людська душа відчуває щось «більше», схоже на отриманий дар, схоже на висоту, на яку ми немовби піднесені. Також і розвиток людини та народів знаходиться на таких висотах, якщо тільки візьмемо до уваги духовний вимір, яким обов’язково має бути позначений справжній розвиток. «Це вимагає, – пише Венедикт XVI, – нових очей і нового серця, здатних піднятись понад матеріалістичне бачення людських подій і побачити у розвиткові щось “більше”, чого техніка не може дати. На цій дорозі можна буде осягнути такий цілісний розвиток людини, спрямовуючим критерієм якого є рушійна сила любові у істині» (ч.77).