Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (28)

Наприкінці п’ятого розділу енцикліки «Любов у істині», який називається «Співпраця людського роду», Папа Венедикт XVI звертає окрему увагу на необхідність оновлення структури та функціонування фінансового сектору, щоб він належно виконував своє завдання, тобто був засобом, спрямованим на краще виробництво благ та на розвиток». Святіший Отець пригадує, що вся економіка та увесь фінансовий сектор, оскільки є засобами, то повинні вживатися відповідально, тобто морально, щоб створювати умови для розвитку людини та народів.

Венедикт XVI зауважує, що регулювання фінансового сектору, спрямоване на те, щоб захистити найслабших та перешкодити скандальним спекуляціям, як також запровадження нових форм фінансування, призначених сприяти проектам розвитку, є позитивним досвідом, який потрібно поглиблювати та підтримувати. В середовищах, де фінансові проблеми можуть спричинитися до драматичних наслідків для найуразливішої частини населення, штовхаючи людей у пастку лихварства та в безнадійність, слід розвивати досвід мікро-фінансового сектору, який своїм корінням сягає ще XV століття і полягає у наданні низькопроцентних або безвідсоткових позик. Папа зазначає, що найслабших слід навчати захищатися від лихварства, а бідніші народи треба навчати здобувати дійсну вигоду з мікрокредитування, запобігаючи, таким чином, можливим зловживанням в цих ділянках. «Оскільки і в багатих країнах існують нові форми убогості, – пише Венедикт XVI, – мікро-фінансовий сектор може надати конкретну допомогу для створення нових ініціатив та секторів на користь слабких верств суспільства, також і в період, коли існує можливість зубожіння самого суспільства» (ч.65).

Явищем, яке потрібно поглибити, і яке має як позитивні елементи, які слід розвивати, так і зловживання, яких слід уникати, Папа називає «нову політичну силу – споживачів та їхні організації». «Було би добре, якби люди завжди зважали на те, що купувати – це завжди моральний вчинок, а не лише економічний» (ч.66), – пише Венедикт XVI, наголошуючи на суспільній відповідальності споживача. Йдеться про те, що актом купівлі споживач впливає на різні економічні процеси, а тому несе моральну відповідальність за наслідки. В ситуаціях, коли зменшується купівельна спроможність, примушуючи до поміркованішого споживання, варто пригадати досвід споживчих кооперативів. Слід також сприяти новим формам комерціалізації продуктів, що походять з економічно відсталих регіонів планети, щоб запевнити виробникам належну винагороду. Як фактор економічної демократії є бажаною дедалі переконливіша роль споживачів, але лише тоді, коли вони самі не стають об’єктом маніпуляцій з боку організацій, які насправді не є представницькими.

П’ятий розділ енцикліки «Любов у істині», який називається «Співпраця людського роду», Папа Венедикт XVI закінчує деякими спостереженнями про невідкладну необхідність реформування Організації Об’єднаних Націй та міжнародної економічно-фінансової структури, на що вказує нестримний зріст всесвітньої взаємозалежності та актуальна економічна рецесія світового масштабу. Слід також подбати про те, щоб надати біднішим країнам дієвий голос під час прийняття спільних рішень. «Це виглядає необхідним саме з огляду на політичний, юридичний та економічний порядок, який би зміцнював і спрямовував міжнародну співпрацю в напрямку солідарного розвитку усіх народів» (ч.67).

Святіший Отець пише, що для управління світовою економікою, для оздоровлення економік, уражених кризою та запобігання її поширенню й пов’язаному з цим порушенню рівноваги, щоб провести відповідне повне роззброєння, забезпечити мир та продовольчу безпеку, щоб гарантувати збереження навколишнього середовища і регламентувати міграційні потоки, невідкладно необхідна справжня міжнародна політична влада. «Така влада повинна керуватися правом, послідовно дотримуватися принципів субсидіарності та солідарності, бути спрямованою на здійснення спільного добра, сприяти здійсненню справжнього цілісного людського розвитку, натхненного цінностями любові у істині (ч.67), – зазначає Венедикт XVI, додаючи, що така влада повинна всіма визнаватися, мати дійсні повноваження, щоб кожному гарантувати безпеку, дотримування справедливості, пошану прав, як також мати можливості для того, щоб її рішення були виконувані. «Насправді, з браком цього, існував би ризик, що міжнародне право, незважаючи на великий поступ, звершений у різних ділянках, було б узалежненим від рівноваги сил, що встановилась між найсильнішими» (ч.67), – підкреслює Папа, вказуючи на те, що цілісний розвиток народів та міжнародна співпраця вимагають встановлення вищого рівня міжнародного правопорядку, що спирається на субсидіарних засадах, для того, щоб управляти глобалізацією, як також для впровадження суспільного порядку, згідного з порядком моральним, погодження між етичною та соціальною сферами, між політикою та економічною й громадською сферами, тобто здійснення цілей, передбачених у Статуті ООН.